Говорити про економічні обмеження щодо Білорусі у діях України поки не доводиться зовсім
Минулого тижня країни Заходу запровадили низку персональних санкцій проти Білорусі. Хоча Александра Лукашенка серед підсанкційних осіб немає, чимало представників його оточення опинилися під санкціями ЄС, США, Канади, Великої Британії. Формулювання причини запровадження санкцій - за підтримку репресій проти громадянського суспільства – завдає потужного удару по репутації у західному світі.
Однак це ще не все – Європейський Союз також запровадив секторальні економічні санкції проти Білорусі, які торкнуться нафтопереробки, виробництва калійних добрив, тютюнових виробів. Заборонено продавати режиму Лукашенка товари військового та подвійного призначення, обладнання для прослуховування та перехоплення телефонних розмов та спілкування у мережі Інтернет. Білорусі буде суттєво обмежено доступ до європейського фінансового ринку. За оцінками білоруських економістів, запроваджені санкції можуть обійтися країні у кілька відсотків ВВП. ЄС завдав удару по експортоорієнтованих галузях білоруської економіки.
Логіка Європейського Союзу є зрозумілою: примусова посадка 23 травня літака RyanAir заради захоплення опозиціонера Романа Протасевича та його дівчини Софії Сапеги поставила під загрозу безпеку понад сотні пасажирів рейсу Афіни – Вільнюс.
Сьогодні сусідні країни (за зрозумілим виключенням Росії) заборонили польоти до Білорусі власних авіакомпаній та позбавили «БелАвіа» можливості здійснювати польоти повітряним простором більшості країн Європи. Проте говорити про повну економічну ізоляцію Білорусі не випадає, швидше можна стверджувати, що вона стає більш залежною від Росії.
Хоча травнева зустріч Путіна та Лукашенка завершилася виділенням міждержавного кредиту розміром у 500 мільйонів доларів (Лукашенко заради такого навіть плавав у доволі холодному Чорному морі), ця сума не вирішить повністю проблеми білоруської економіки. Росія цілком очевидно розраховує не стільки на політичне поглинання Білорусі (подібний сценарій навряд чи буде легко сприйнятий світовою спільнотою), скільки на економічний аншлюс.
Досвід – поступове загарбання газотранспортної системи Білорусі – у Росії є, тому можливість приватизації російськими компаніями білоруських підприємств у сфері нафтопереробки та машинобудування, безумовно, існує. Ця перспектива навряд чи може додати оптимізму Україні.
До серпня 2020 року, коли у Білорусі після проведення президентських виборів, результати яких не визнані більшістю світової спільноти, спалахнула наймасштабніша в історії країни політична криза, українсько-білоруські відносини були прагматичними. У 2014 – 2015 роках постачання паливно-мастильних матеріалів з білоруських НПЗ дозволило оперативно закривати проблеми Збройних Сил, і це був не єдиний елемент стратегічної співпраці.
Постачання товарів подвійного призначення (вантажівок МАЗ та тягачів), спільні розробки ПТРК – лише те, що лежить на поверхні. Запуск програми «Велике будівництво» перетворило Україну на провідного споживача білоруського бітуму, а імпорт електроенергії з Білоруської АЕС у Островці викликав обурення президента Литви. Гітанас Науседа з трибуни Верховної Ради закликав припинити купувати електроенергію у Білорусі, адже тамтешня АЕС була побудована зі скандалом та й сьогодні має серйозні проблеми зі збутом – країни ЄС відмовляються купувати вироблену нею електроенергію.
Україна зробила паузу, заборонивши імпорт електроенергії з Білорусі та Росії на червень – вересень 2021 року, наче згодом Лукашенко та Путін перетворяться на адекватних політиків та стануть демократично обраними лідерами.
Україні доведеться буквально найближчим часом шукати альтернативні канали забезпечення пальним з кількох причин.
По-перше, Лукашенко може втратити оперативний контроль над білоруськими НПЗ, по-друге, співпраця з останнім диктатором Європи (цей титул Лукашенко впевнено перебрав у Путіна не без допомоги останнього) викликатиме низку запитань у лідерів ЄС. Не варто вважати, що лише Зеленський може гучно та публічно ставити незручні питання своїм іноземним візаві, просто подібні запитання з ЄС та США до офіційного Києва не завжди набувають розголосу.
Очевидно, що на порядку денному для України – розвиток використання каспійської нафти з можливим запуском та модернізацією нафтопереробних заводів, які сьогодні простоюють. Азербайджан офіційно визначений українською владою як стратегічний партнер України, і співпраця з Баку не несе для Києва репутаційних викликів. Ще один фактор – багаторічна успішна діяльність компанії SOCAR на українському ринку, де з нею охоче працюють як державні структури, так і пересічні громадяни.
Нагадаємо, що товарообіг України та Білорусі у 2020 році зменшився до 4,5 мільярдів доларів порівняно з 5,9 мільярдами у 2019 році. Різкі заяви Лукашенка на адресу України не могли залишитися без уваги офіційного Києва. Проте санкції проти представників білоруської влади, які були причетні до порушення прав людини, в Україні поки лише анонсовані.
Говорити про економічні обмеження щодо Білорусі у діях України поки не доводиться зовсім – навіть запровадження 30-відсоткового мита на імпорт білоруських вантажівок та автобусів минулого тижня скасував Окружний адміністративний суд Києва. До речі, Україна залишилася єдиною з сусідніх з Білоруссю країн, яку не відвідала Світлана Тихановська, конкурентка Лукашенка на президентських виборах, яку сьогодні багато хто вважає лідером білоруської опозиції.
Після закриття Україною польотів до Білорусі та власного повітряного простору для літаків «БелАвіа» Лукашенко припустив можливість польотів білоруських літаків до окупованого Росією Криму. Український МЗС пригрозив запровадженням жорстких санкцій. До речі, візит «слідчих» з так званої ЛНР до Білорусі начебто для допиту Романа Протасевича виявився типовою інформаційно-психологічною спецоперацією.
Проте залежність між гіпотетичним візитом Світлани Тихановської до Києва та можливим визнанням Мінськом самопроголошених республік Донбасу є очевидною. Нагадаю, що Лукашенко досі не визнав не лише російським окупований Крим, але і «незалежність» Абхазії та Південної Осетії.
Попри відсутність у команди Зеленського яскраво вираженого прагнення долучатися до санкцій проти Білорусі та диверсифікувати джерела енергоресурсів Україні доведеться. Причина проста – у вересні на території Росії та Білорусі пройдуть масштабні навчання «Запад-2021», які раз на два роки стають причиною підвищеною тривоги сусідів Білорусі. І якщо офіційний Київ прагне отримати підтримку від Польщі та країн Балтії, йому доведеться визначатися з власною позицією буквально найближчим часом. Подвійні стандарти у нинішній ситуації лише послаблюють позицію України, яка навесні відчула потужний російський тиск на власних кордонах.
Євген Магда, Інститут світової політики
Коментарі — 0