Політолог Валерій Карбалевич: Росія пропонує білорусам компроміс
«Люди бояться громадянської війни»
У Мінську відбулася інавгурація Олександра Лукашенка, який називає себе президентом Білорусі. Всупереч вимог Конституції, на заході не були присутні судді Конституційного, Верховного і Вищого Господарського судів. Окрім того, подію не транслював жоден з державних телеканалів, не були запрошені дипломати, а прес-секретар президента попри обіцянку, так і не повідомила ЗМІ про те, де і коли відбудеться інавгурація. Навіть прес-секретар російського президента заявив, що нібито Кремль не знав, що готується урочиста подія.
Польща, Латвія, Словаччина, Німеччина і інші держави виступили із заявами, в яких не визнають Лукашенка лідером Білорусі. Лідер опозиції і кандидатка в президенти Білорусі Світлана Тихановська назвала інавгурацію Лукашенка «виходом на пенсію». Один з лідерів опозиційної Координаційної Ради Павло Латушко, який змушений був виїхати з Білорусі, закликав до безстрокового протесту, а популярний в країні Telegram канал Nexta закликав до акцій непокори.
Після секретної інавгурації в Мінську неспокійно. Тисячі людей вийшли на вулиці столиці. Міліція жорстко розганяє протестувальників.
В інтерв’ю «Главкому» білоруський політолог Валерій Карбалевич розповів, як зміняться протести після інавгурації, як Росія може втрутитися у ситуацію, пояснив, чому заклики «міліція з народом» не чують силовики і чому намагання масових страйків робітників на заводах не зупинило виробництво по всій країні.
Які можливі сценарії розвитку подій після таємної інавгурації Лукашенка?
Не думаю, що ця процедура, більше технічна, ніж правова, якось суттєво вплине на політичні розклади і процеси як внутрішні, так і міжнародні. Вона зафіксувала, що у Білорусі продовжується глибокий розкол. Що є суспільство, яке протестує, не визнає офіційних результатів виборів, не визнає легітимності Лукашенка. Є й інша частина суспільства, думаю, що менша, вона визнає його президентом.
Один з лідерів Координаційної ради Павло Латушко закликає до непокори. З його вуст пролунали чи не перші радикальні заклики від опозиції після дня виборів. Сторінка з відносно мирними акціями перегорнута, протест радикалізується?
Не думаю, що факт інавгурації може впливати на жорсткість протесту. Білоруські протести були мирними, це важливо підкреслити. Це їхня перевага. Не думаю, що спроба вступати у силові протистояння з силовиками дадуть більший ефект для протестувальників. Скоріше, вони можуть налякати більшість білорусів тому, що люди бояться громадянської війни. У ментальній пам’яті білоруського народу дуже глибоко сидить формула «аби не було війни».
«Він уже не повновладний володар. У Москві це також розуміють»
Ви кажете про багато факторів, які впливають на масштаби протесту. Які саме вони?
І підтримка Росії, і лояльність силовиків до Лукашенка, державного апарату, певна втома у суспільства. Адже тривалий час виходити на протести, перебувати у такому мобілізованому, революційному стані складно. Ці фактори впливатимуть, як і масштаби репресій. Почалися серйозні чистки держапарату, репресії щодо ЗМІ, інших інституцій, які дотичні до протестів. Репресії навіть посилюються.
Про який громадянський конфлікт ідеться, якщо протестувальникам протистоять лише силовики?
Громадянський конфлікт у Білорусі своєрідний. Не скільки між двома частинами суспільства, скільки між суспільством і державними інститутами. Він відображає той політичний режим, який склався в Білорусі. Він не зв’язаний із суспільством, не залежить від нього. У цьому проблема. Таке буває в історії. Щодо фактору Росії, то він не на першому плані. Він став важливим тільки зараз, коли Лукашенко попросив Путіна про військову допомогу і Путін цю допомогу пообіцяв. Не більше. Тому поки в цьому протистоянні зовнішній фактор має невелике значення. Мова і про фактор Заходу, так і про російський фактор.
Популярний у Білорусії Telegram канал Nexta після таємної інавгурації Лукашенка закликає до безстрокових протестів. Згаданий вище пан Латушко висловлюється за радикалізацію. Білоруси дослухаються?
Координаційна Рада поки не претендувала не лише на роль паралельного органу влади, а й на статус штабу протестів. Вона усіляко від цього ухилялася. Тому не думаю, що зараз усе радикально зміниться, тим паче, що президія цієї Координаційної Ради розігнана. Частина сидить у тюрмі, частину виштовхнули за кордон. Що стосується закликів Nexta, то я думаю, дещо перебільшений їх вплив. Так, люди збираються в певний час на певному місці, до чого закликає Nexta і інші канали. Але зверніть увагу: Nexta закликає до того, щоби створювати якісь групи самозахисту і давати відсіч силовим структурам. Натомість білоруські протестувальники не дотримуються цих рекомендацій. Тому не можна сказати, що Nexta – центр, який керує. Люди, скоріше, самоорганізуються. Наскільки тривалим буде цей процес, у що він виллється у найближчий час складно сказати.
Чи можемо ми побачити білорусі за зведенням барикад, наметових містечок?
Намагалися протестувальники пройти до площі Незалежності, її перекрили. Намагалися ще кудись пройти, знову перекривають. Вступати у конфлікт із озброєною силою? Підсумок відомий. Протестувальники не можуть на рівних боротися з воєнізованими, військовими структурами. У чому відмінність київського Майдану від білоруських протестів? У білоруській політичній системі абсолютно немає опозиції. Вона стерильно чиста, повністю складається з «лукашистів». В Україні була опозиція в парламенті, місцеві органи влади були в руках опозиції, той же Львів. Це перший момент. Другий – білоруські державні інститути ніяк не залежать від суспільства, вони не обрані суспільством, вони не підпорядковуються суспільству. Уся вертикаль створена зверху донизу. Будь-який чиновник підпорядковується не народу, а своєму начальнику, який стоїть на сходинку вище. Саме тому спроби психологічного, морального тиску на силові структури не призвели до того, щоби вони переходили на бік народу. Тому що ці силові структури ніяк не залежать від суспільства. Це жорсткий консолідований авторитарний режим, який зовсім не схожий на те, що було в Україні. Тому можна, звичайно, якісь паралелі проводити, але це буде не зовсім вірно.
Telegram-канал Nexta через якийсь час після початку протестів закликав до масових страйків на заводах. Мовляв, якщо робітники протестуватимуть, це суттєво впливатиме Лукашенка, він буде змушений йти на поступки. Проте загальний страйк промисловості так і не відбувся. Чому?
Керівництво підприємств дуже жорстко реагувало на протести. Лідери страйкомів були заарештовані, нейтралізовані, декого звільнили. Це перше. Друге – ми говоримо про страйки на держпідприємствах. Більшість з них нерентабельні: виживають за рахунок державної підтримки, за рахунок підтримки режиму Лукашенка. Тому Лукашенко цілком свідомо їх став лякати. Мовляв, ви підете страйкувати, а що буде далі з вашими робочими місцями, зарплатою? Він звертає увагу на те, що його опоненти пропонують приватизацію. А він обіцяє, що поки він у владі, зарплати виплачуватимуться. Певним чином це також спрацьовує.
«У білоруської опозиції зараз немає лідерів»
Складається враження, що Лукашенко і його опоненти живуть у паралельних світах. Вимоги вулиці ніхто не поспішає виконувати. Як вийти із замкненого кола? Наскільки тривалими будуть протести?
Таке може тривати досить довго. Ми знаємо приклади, коли політична криза триває роками без усілякого розв’язання. Та ж Венесуела, наприклад. Хоча знову ж, складно проводити паралелі.
Путін також готовий стиснути зуби і весь цей час підживлювати режим Лукашенка? Він вже пообіцяв $1,5 млрд…
Поки він готовий допомагати. Я звернув би увагу на те, що позиція Росії не така і проста, як може здатися. Москва визнала перемогу Лукашенка, його президентство, підтримала його економічно, політично, дипломатично, інформаційно. Але в інтерв’ю телеканалу RTVI глава МЗС Росії Сергій Лавров сказав, що Білорусі слід провести конституційну реформу і дострокові президентські вибори. Я б на це звернув увагу: дострокові! Це саме та позиція, яку Путін запропонував Лукашенку в Сочі. Тобто Росія білоруському суспільству пропонує певний компроміс. Але Лукашенко повернувся додому і дуже м’яко дезавуював цю позицію, якої, можливо, у Сочі він пообіцяв дотриматися. Він каже, що нові вибори президента мають відбутися у відповідності до Конституції, а значить у 2025 році. Тому Лукашенко буде всіляко намагатися утримати владу.
Прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков заявив, що у Кремлі нібито не знали про інавгурацію Лукашенка. Невже Лукашенко міг так зробити за спиною Путіна? Чи це просто лукавство Кремля.
Це формальний акт (інавгурація). Посол Росії в Білорусі Дмитро Мєзєнцев також не був запрошений на інавгурацію, як і всі інші посли. Це цілком реально (що Кремль не знав), тому що будь-яка інформація про інавгурацію могла витекти назовні. Це призвело б до протестів на вулиці, чого Лукашенко не хотів.
Час від часу від білоруських протестувальників можна почути: «ми за мирні акції», «ми не майдануті», «проти силових дій». Так люди намагаються підкреслити, що нічого спільного з українським Майданом вони не мають. Як багато білорусів мають негативне ставлення до українського Майдану, Революції гідності?
Події 2014 року в Україні завдали серйозної психологічної травми білоруському суспільству. Лукашенко цим дуже добре скористався під час виборів 2015 року. Тоді він казав: неважливо, що у нас низькі пенсії. Головне, що у нас мир, порядок і спокій. Мовляв, якщо не знаєте, про що я, подивіться на Україну. І це працювало. Дійсно, події в Україні були травматичні для білорусів. Але зараз, думаю, це минуло. Але ідея ненасильства дуже важлива для білоруської свідомості, для білоруського протесту.
Хто, окрім Світлани Тихановської, є білоруською опозицією, враховуючи, що влада Лукашенки розігнала керівництво Координаційної Ради?
У білоруської опозиції зараз немає лідерів. Оскільки ті політики, які могли би грати роль лідерів, сидять у тюрмі: Віктор Бабарико, Сергій Тихановський, Микола Статкевич, Павло Сиверинець, зараз Марія Колеснікова. Інших виштовхнули закордон. Зараз на статус лідера претендує Павло Латушко. Але він тільки-тільки робить перші кроки. Його також виштовхнули закордон і він звідти робить заяви. Складно говорити, наскільки білоруське суспільство визнає його як лідера. Справа в тому, що в Білорусі немає соціологічних опитувань. З 2016 року відсутня незалежна соціологія, тому тут складно щось оцінювати.
парламент – імітаційні органи" width="720" height="480" itemprop="image" />
«Оскаржити результати Лукашенка неможливо, тому опозиція пропонує нові вибори»
Чи може білоруське суспільство погодитися на компроміс: з одного боку, Лукашенко зголошується провести конституційну реформу, яку також вимагає вулиця, з іншого – протестувальники погоджуються, що наступні вибори президента відбудуться у 2025 році?
Ні. Ідея конституційної реформи ніяк не впливає на протести, тому що реформа – це взагалі похід вбік, це спроба переключити увагу на зовсім другорядну проблему. Тому що нинішній протест проти несправедливих виборів, проти несправедливої перемоги Лукашенка. А конституційна реформа ніяк цю проблему не вирішує. Тим більше, що Конституцію Лукашенко писатиме сам для себе без усілякої участі суспільства. Він не збирається обговорювати цю Конституцію з протестувальниками.
Зважаючи на те, що у Білорусі значну частину протоколів з підсумками голосування суспільство так і не побачило, чи можливо в юридичний спосіб довести, що Лукашенко програв на виборах?
Юридично цього добитися неможливо, тому що протоколи знищені, комісії розпущені. Тобто жодним чином це довести не можна. Тим більше, що в Білорусі не працюють жодні державні інститути. Верховний суд, Конституційний суд, Центральна виборча комісія, парламент – імітаційні органи. Це просто структури при Адміністрації президента Лукашенка. Вони всі виконують його волю і бажання. Оскаржити результати Лукашенка неможливо, тому опозиція пропонує нові вибори.
Протестувальники виходять на вулиці вже тривалий час. Кожен раз приблизно однаковий сценарій: люди ходять вулицями, на вихідних скупчуються на одному місці. Як довго так може тривати, що може змінити формат протесту?
Якийсь несподіваний фактор. Наприклад, Росія спробує скористатися слабкістю Лукашенка і скаже підписувати дорожні карти щодо створення Союзної держави. Цей фактор може викликати новий вибух невдоволення. Це як варіант.
Наскільки велика вірогідність того, що Лукашенко підпише цю дорожню карту?
Якщо би це було до початку виборчої кампанії, коли Лукашенко був повновладним господарем і міг підписати абсолютно будь-який документ щодо відносин з Росією, йому за великим рахунком ніхто завадити би не міг. Сьогодні ситуація змінилася: з’явився фактор суспільства, вулиці, на який Лукашенко змушений зважати. До того ж збільшилася роль номенклатури. Якщо до останнього часу Лукашенко спирався на народ, то зараз він спирається на номенклатуру. А якщо номенклатура стає опорою, то вона претендуватиме на якусь політичну роль, на свій вплив в ухваленні політичних рішень. Тобто Лукашенко змушений озиратися і на своє найближче оточення. Він уже не повновладний володар. В Москві цю ситуацію також розуміють. В електризовану атмосферу підкинути ідею інтеграції – це як підкинути хмизу в багаття.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0