Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Росія в шкурі миротворця. Невивчені уроки грузинської поразки

    історія
    • Наталя Іщенко
    • Розсилка
    Москва, 3 вересня 1992 року. Владислав Ардзинба, Борис Єльцин та Едуард Шеварднадзе після мирних переговорів - Росія в шкурі миротворця. Невивчені уроки грузинської поразки
    Москва, 3 вересня 1992 року. Владислав Ардзинба, Борис Єльцин та Едуард Шеварднадзе після мирних переговорів
    Фото svoboda.org

    Чому грузини програли?

    У вересні виповнюється 25 років з дня втрати Грузією Абхазії. 13 місяців та 13 днів, з 14 серпня 1992-го до 27 вересня 1993-го, тривала війна між грузинськими урядовими військами, місцевими грузинськими добровольцями з одного боку, та абхазькими підрозділами, добровольцями т.зв. Конфедерації гірських народів Кавказу, російськими козаками і військовими РФ - з іншого. У підсумку Грузія зазнала руйнівної поразки і до тепер, вже четверть століття, територія колишньої Абхазької Автономної Республіки офіційним Тбілісі не контролюється. У 2008 році Росія визнала Абхазію самостійною державою, що, по суті, зацементувало ситуацію на роки вперед.

    Чому грузини програли? Саме на їхніх уроках - «як не треба робити» - мала б повчитись Україна.

    Урок перший. Ворог може воювати

    14 серпня 1992 року центральна влада Грузії розпочала введення регулярних військ до Абхазії. Формальним приводом був «захист залізниці від терористів». Реальним – встановлення контролю Тбілісі в автономній республіці, яка заявляла про бажання відділитися від Грузії. Втім, швидкої операції не вийшло. Грузинські війська, ще по дорозі від кордону до Сухумі, почали обстрілювати підрозділи абхазької гвардії (на бронетехніці та з гранатометами), і оперативно озброєні місцеві абхази. Лише після боїв за участю танків в центрі Сухумі військам грузинського уряду вдалося взяти столицю Абхазії під свій контроль.


    Грузинські війська в Сухумі. Фото ekhokavkaza.com (проект Радіо Свобода)
    Грузинські війська в Сухумі. Фото ekhokavkaza.com (проект Радіо Свобода)

    Одночасно морський десант Національної гвардії Грузії висадився біля Гагри і взяв під контроль місто-курорт і розташовану неподалік абхазьку ділянку держкордону Грузії з РФ поблизу Адлера.

    Та офіційний Тбілісі не очікував збройного спротиву, і просування грузинських військ було зупинене. Натомість абхази не виглядали заскоченими. Через кілька годин після початку бойових дій абхазька влада оголосила мобілізацію та запросила допомоги у Конфедерації гірських народів Кавказу – регіонального об’єднання Абхазії, Південної Осетії та російських північно-кавказьких автономій.

    Негайно та, звісно, неформально втрутилася Росія. Зокрема, вже 16 серпня до Абхазії було перекинуто дві парашутно-десантні частини російської армії (про це через багато років написали самі росіяни).

    Так розпочалася справжня війна.

    Урок другий. Росія в шкурі посередника

    Через майже три тижні після початку бойових дій в Абхазії, 2 вересня 1992 року, у Москві відбулися переговори між очільниками Росії, Грузії та Абхазії - Борисом Єльциним, Едуардом Шеварднадзе та Владиславом Ардзинбою. Сторони підписали договір, який передбачав припинення вогню та запровадження обмежень на дії сил обох сторін. Документ було укладено за посередництва РФ – попри те, шо російські громадяни вже виступили на боці абхазів.

    Перемир’я тривало недовго.

    У перші дні жовтня 1992 року абхазькі сили штурмом взяли Гагру і встановили свій контроль над кордоном з Росією. У боях на боці абхазів брали участь підрозділи, сформовані з мешканців північно-кавказьких республік РФ та, за твердженням грузинської влади, російські військові.


     Російський десантник в Абхазії. Фото з сайту ekhokavkaza.com (проект Радіо Свобода).

    Російський десантник в Абхазії. Фото з сайту ekhokavkaza.com (проект Радіо Свобода).

    Після падіння Гагри стали надходити повідомлення про масове спалення грузинських будинків, про вбивство мирних мешканців – етнічних грузин. Тисячі гагринських грузин рятувалися, в паніці покидали свої домівки і майно. Додому вони так і не повернуться.

    Втім, всі ці події не змусили Тбілісі відмовити Москві в її намаганні виконувати роль посередника або навіть миротворця.

    Урок третій. Росія в шкурі миротворця

    В наступному 1993 році, після чергового загострення, 27 липня, в місті Сочі, між владою Грузії і Абхазії укладено угоду про припинення вогню і розробку механізмів контролю. Документ передбачав поетапну демілітаризацію зони конфлікту під контролем міжнародних спостерігачів.



    3 серпня в Сухумі відбулося перше засідання об’єднаної комісії з врегулювання ситуації в Абхазії. Російську частину об'єднаної комісії очолив тодішній голова Державного комітету з надзвичайних ситуацій Сергій Шойгу, абхазьку - заступник голови парламенту Абхазії Нодар Хашба, грузинську - голова Ради міністрів автономної республіки Абхазія Жиулі Шартава. Розглядалося питання про введення в регіон миротворчих сил ООН. Але, як було зазначено, це стане можливим лише після того, як будуть розведені збройні формування протиборчих сторін.


    Сергій Шойгу під охороною російського спецназу біля будинку Ради міністрів Абхазії влітку 1993 року. Фото з відкритих джерел
    Сергій Шойгу під охороною російського спецназу біля будинку Ради міністрів Абхазії влітку 1993 року. Фото з відкритих джерел

    Глава Грузії Едуард Шеварднадзе тоді назвав заплановану участь ООН у врегулюванні конфлікту в Абхазії значущим фактором і покладав на нього великі надії. «У той же час, - як писала російська газета «КоммерсантЪ» на початку серпня 1993-го, - Шеварднадзе підкреслює і важливу роль Росії в мирному процесі. За словами глави Грузії, Росія об'єктивно зацікавлена в стабілізації на Кавказі, і курс Тбілісі на співпрацю з Москвою - не випадковість, а необхідність».

    Росіяни почала створювати у Сухумі, який, на той момент контролювали грузини, оперативний штаб для реалізації угоди про припинення вогню. Очолив його Сергій Шойгу. Штаб мав займатися розведенням військ протиборчих сторін і організовувати їх вивід із зони конфлікту. Крім того, ця ж структура відповідала за відновлення «нормального життя» в Сухумі і повернення туди біженців.

    З 1 до 20 серпня 1993 року грузинська сторона повністю виконала вимоги мирної угоди. Регулярні частини були виведені або розформовані, важка техніка була вивезена з Абхазії на кораблях.

    З 1 вересня в Абхазію, в першу чергу, в столицю, почало повертатися мирне населення, яке повірило, що воюючим сторонам вдалося домовитися та встановився сталий мир.

    16 вересня абхазька сторона порушила угоду про припинення вогню та розпочала штурм Сухумі. Ударною силою були російські підрозділи. Протистояли їм легкоозброєні та недосвідчені загони грузинської самооборони та місцева міліція. Всі вони не мали жодного шансу проти озброєного важкою технікою та артилерією, добре навченого та більш чисельного противника.

    Наступ абхазьких підрозділів разом з їх союзниками проходив успішно та швидко. З Сухумі в паніці почало тікати грузинське населення, пам’ятаючи те, що сталося в Гаграх. Але літаки збивали, катери були переповнені, і переважна частина біженців покидала Абхазію пішки, через гірські перевали.

    27 вересня 1993 року Сухумі впав. 30 вересня абхазькі сили, практично не зустрівши спротиву, вийшли на кордон з Грузією на річці Інгурі.

    На цьому війна закінчилася – більше на території Абхазії масштабних бойових дій не було (не виключення і 2008 рік).

    Урок четвертий. Гаага не для всіх

    Всього під час грузинсько-абхазького конфлікту загинуло біля 16 тис. чоловік, з них 10 тис. грузинів і 4 тис. абхазів (точних та погоджених сторонами даних не існує). В останніх числах вересня 1993 року Абхазію залишило 250 тис. людей, в основному, грузини - половина(!) довоєнного населення республіки. Вони і досі не повернулися.


    Грузинські біженці в горах. Вересень 1993 р. Фото з сайту ekhokavkaza.com (проект Радіо Свобода).
    Грузинські біженці в горах. Вересень 1993 р. Фото з сайту ekhokavkaza.com (проект Радіо Свобода)

    Майже всі представники грузинської національності, хто вирішив залишитися, були вбиті. Зокрема, в день падіння Сухумі потрапив в полон і був розстріляний прогрузинський уряд Абхазії на чолі із Жиулі Шартава (який був, разом із Шойгу, співголовою комісії із врегулювання ситуації в Абхазії) та мер міста Гурам Габіскірія.

    Грузинська сторона неодноразово заявляла про воєнні злочини проти грузинів, але судів і трибуналів, як Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії, з приводу абхазько-грузинського конфлікту не створювалося.

    12 серпня 2008 року Грузія подала до Міжнародного суду ООН заяву, в якій звинуватила Росію в порушенні статей Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації - тобто, в етнічних чистках на території Абхазії та Південної Осетії. Але 1 квітня 2011 року Суд ООН вирішив (10 голосів проти 6-ти), що заява Грузії не підпадає під його юрисдикцію, оскільки не була дотримана обов'язкова досудова процедура, яка зобов'язує сторони докласти всіх зусиль для вирішення спору шляхом переговорів.

    Більше це питання офіційний Тбілісі не порушував.

    Резюме

    Вищезгадані уроки про необхідність добре розуміти задуми та ресурси ворога, про важливість тверезого ставлення до російської «миротворчості», про актуальність реальних оцінок міжнародного правосуддя є найважливішими. Саме події тієї війни на території колишньої республіки СРСР 25 років тому має пам’ятати Україна. Дещо нам вже вдалося засвоїти. Але багато чому нам ще вчитися і вчитися.

    Наталя Іщенко, Інститут світової політики, для «Главкома»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ