Остання надія Путіна. Що означає заміна командувача російських десантників?

Володимир Путін вчергове переніс термін виконання завдання щодо повного захоплення російською армією Луганської області України. Тепер це звичайне 26 червня, хоча перед цим господар Кремля вже тричі наказував завершити окупацію Луганщини до сакральних дат: спочатку – 9 травня, потім – День Росії 12 червня, в останнє – 22 червня, день нападу нацистської Німеччини на СРСР.

Ще більше окупанти не справляються із загарбницькими планами на сусідній Донеччині, де ворог вже майже чотири місяці не може захопити ані Авдіївку, ані Мар’їнку, ані Торецьк, які й до того були впритул до лінії розмежування з ОРДЛО. Водночас в окупованому Донецьку постійно вибухають склади з ворожими боєприпасами (лише за три дні здетонували мінімум десять таких складів). І все це змушує кремлівського диктатора постійно шукати крайніх серед російського генералітету. Востаннє під гарячу путінську руку потрапив один з його колишніх улюбленців – вже екскомандувач повітрянодесантних військ РФ, генерал-полковник Андрій Сердюков.

«Главком» проаналізував, чим пояснюється заміна Путіним очільника своїх елітних військ, чим кращим за Сердюкова є новий головний російський десантник, генерал-полковник Михайло Теплинський на прізвисько Армагеддон, а також котрого з російських генералів вже призначено наступним цапом-відбувайлом.

Жертвоприношення Сердюкова

Розжалування командувача повітрянодесантних військ РФ є одним із знакових кадрових рішень під час повномасштабної російсько-української війни. Адже генерал Сердюков досі міцно асоціювався із найбільш вдалими військовими кампаніями Путіна останніх років. Саме Сердюков, за даними української військової розвідки, керував у лютому-березні 2014 року операцією із захоплення українського Криму. Потім він, отримавши таємний псевдонім Сєдов, сформував у російському Новочеркаську Центр територіальних військ Південного військового округу Росії для управління угрупованням російських окупаційних військ в ОРДЛО, за що отримав звання генерал-полковника. У 2016-му був призначений головним російським десантником.

Саме Андрій Сердюков керував у 2014 році операцією із захоплення українського Криму
фото з відкритих джерел

Далі була Сирія, але не відразу, а з перервою, бо у 2017-му, перед відправкою на Близький Схід, потрапив у Мурманській області в гучну ДТП, опинившись у шпиталі Північного флоту РФ із важкими травмами. Але одужав, і вже в 2019 році очолив угрупування ЗС РФ в Сирії, за що потім отримав від Путіна звання Героя Росії. Із останніх успішних операцій Сердюкова було його командування військами ОДКБ в Казахстані, які в січні цього року були введені в цю країну для боротьби з протестами проти казахстанського президента Касим-Жомарта Токаєва.

Але струнку військову кар’єру бравого генерала зламала російська навала в Україну, бо тут командувач російськими десантниками виявся не таким вже й вправним, як вважалося досі. У кінці травня британське міноборони присвятило втратам повітрянодесантних військ РФ на українських фронтах окремий звіт, в якому зазначило стратегічно неправильне управління цими елітними підрозділами для виконання завдань, які краще підходять для важкої бронетехніки.

Зокрема, йшлося про невдалу спробу наступу підлеглими Сердюкова на Київ через аеродром Гостомель у березні, зупинку руху на Ізюмському напрямку з квітня, а також про затратні та програшні форсування ріки Сіверський Донець у районі Білогорівки на Луганщині у травні (за даними The New York Times, на цьому місці загинули щонайменше 400 російських десантників). Відтак принесення у жертву цього генерала було лише справою часу. Однак чи є його наступник кращим? Якими новаторськими методами управління військами він володіє?

Фото невдалої переправи російських десантників через Сіверський Донець біля Білогорівки
The New York Times

Армагеддон не врятує

Генерал-полковник Михайло Теплинський також є Героєм Росії, щоправда, отримав він цю золоту зірку не від Путіна, а ще з рук Бориса Єльцина у 1995-му в званні старшого лейтенанта під час Першої чеченської війни. Проте заробив він своє страшне прізвисько Армагеддон вже на окупованому Донбасі, коли у 2015 році був призначений начальником штабу Центру територіальних військ Південного військового округу РФ. Того самого центру управління обома російськими армійськими корпусами в ОРДЛО, який сформував у Новочеркаську вищезгаданий Сердюков. Головним завданням обох генералів було забезпечувати безперебійну комплектацію окупаційних військ особовим складом, зброєю і технікою.

Михайла Теплинського назвали Армагеддоном через його крутий норов
фото з відкритих джерел

То ж чому Теплинського називають Армагеддоном? Все через його крутий норов: коли він приїжджав із перевірками на окупований Донбас – траплявся справжнісінький Армагеддон для підлеглих, що супроводжувався масовими доганами «іхтамнєтам» і навіть відриванням погонів. Одним словом, боялися його як вогню. Навіть коли Теплинський перебрався з Ростова до Єкатеринбурга (там дослужився до т.в.о. командувача Центрального військового округу ЗС РФ), він все одно частенько навідувався до окупованих районів Донецької області. Бо є уродженцем донецького передмістя Моспине, де й надалі проживають його батьки. І всі приїзди Армагеддона у рідні пенати зазвичай супроводжувалися «розборами польотів» серед вищого командування окупаційним контингентом в ОРДЛО разом із місцевими ГРУшниками та ФСБшниками.

Тобто військова стратегія і тактика у Теплинського така, як і в його колишнього шефа Сердюкова: всіх тримати в страху та нікого не шкодувати. До речі, рівень жорстокості Армагеддона може бути ще й більших масштабів за попередника, що в очах Путіна, схоже, сприймається як велика перевага. Ще один плюс скаженого генерала в порівнянні з попередником – добре знання донецької місцевості, але це могла б бути перевага максимум на рівні полковника і виключно в битві за Донбас, але вже точно не генерал-полковника на чолі елітного роду військ.

Хоча, судячи з усього, саме цей момент змусив Теплинського прибути під Донецьк у ролі консультанта ще 1 квітня. Подейкують, що він домігся від генштабу ЗС РФ змінити плани донбаської наступальної операції. Втім, криза із офіцерськими кадрами в російських повітрянодесантних військах так і не вирішена. Адже, за даними Генштабу ЗСУ, внаслідок значних втрат у командному складі підрозділів повітрянодесантних військ ворог змушений набирати на військову службу офіцерів запасу з укладанням короткострокових контрактів терміном на три місяці.

Пошук крайніх триває

Звісно, применшувати військові таланти таких кадрів, як генерал Теплинський, не варто. Його переведення в очільники російської десантури є, по суті, останньою надією Путіна, який, за наявною інформацією, став замість свого генералітету особисто керувати «спецоперацією» на українських фронтах, майже як якийсь бригадний генерал. Якщо Армагеддон буде виконувати всі вказівки кремлівського диктатора та відзначиться небувалою жорстокістю під час їхнього виконання, йому може відкритися шлях у крісло глави російського генштабу чи навіть у міністри оборони. Тим більше, що позиції обох нинішніх володарів цих портфелів – Валерія Герасимова та Сергія Шойгу – нині ослаблені, вони перебувають у путінській опалі. І якщо Шойгу ще іноді з’являється на публіці, то Герасимов зовсім «зник з радарів», власне, після того, як у травні, за непідтвердженими даними, отримав поранення в районі Ізюма, де начебто безпосередньо керував штабом.

Путін із генералів, яких вважає крайніми, погони не зриває, але переводить на нижчі посади
Фото: ТАСС

Взагалі-то пошук Кремлем цапів-відбувайлів не припиняється ані на хвилину. Нині в стосунках Путіна із генералами, яких той вважає крайніми, вибудована нова схема поведінки: погони з них ніхто не зриває, але їх переводять на нижчі посади. Наприклад, із власних джерел Defense Express стало відомо, що генерал-полковник Геннадій Жидко втратив посаду заступника міністра оборони Росії - начальника головного військово-політичного управління ЗС РФ. Тепер цей вже колишній «політрук всєя Русі» буде командувати військами російського Східного військового округу (він вже керував ним у штабі в Хабаровську), а не всією операцією вторгнення рашистів в Україну.

Між іншим, ще зовсім недавно Жидко змінив на посаді командувача «спецоперації» іншого генерал-полковника Олександра Дворникова, котрий теж мав імідж ще одного «відірваного армагеддона», а тепер взагалі пішов у невідомому напрямку і зник. Принаймні, за повідомленням The New York Times від 31 травня, призначеного у квітні очолювати російське вторгнення Дворникова не бачили на фронті в Україні цілих два тижня. І як виявилося, вже не побачать ні його самого, ні його наступника Жидка. Бо путінська воєнна машина добре справляється лише з перемелюванням своїх військових – як рядових рашистів (в прямому розумінні), так і генералітету (іноді не лише у переносному значенні).

Олег Поліщук, для «Главкома»