Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Чи потрібна цензура під час війни?

    • Олена Білозерська

      Боєць Української добровольчої армії 

    • Розсилка
    Чи потрібна цензура під час війни?

    От я хочу мати дані про того вбитого бойовика - і не можу, бо у відкритому доступі їх елементарно немає

    Ситуація: виникла потреба встановити особу загиблого бойовика. Тіло залишилось на тому боці, але те, що загинув, відомо стовідсотково - візуальне спостереження, плюс дані розвідки, плюс офіційне підтвердження ворожої сторони.

    Так ось, крім короткого офіційного повідомлення про загибель безіменного «військовослужбовця ДНР» - в Інтернеті жодної інформації. Мовчать російські і проросійські ЗМІ, мовчать соцмережі. В крайньому разі користувачі соцмереж можуть написати щось на кшталт «Такого-то бойового побратима більше немає з нами» - без жодної згадки про місце, дату і обставини загибелі. Той чи не той - біс його знає, від чого помер - незрозуміло, може, наші на Донбасі задвохсотили, а може, десь у Москві машина збила.

    Порівняйте це з тим, що робиться у нас. Не вірте у те, що наша сторона приховує якісь втрати. Вороги свої втрати успішно замовчують, а з нашою доведеною до абсурду демократією це просто неможливо. Максимум на другий-третій день після загибелі українського воїна його фото і всі дані оприлюднюють у соцмережах побратими або волонтери, а звідти інформація миттєво «перекочовує» у потужні ЗМІ.

    Ми знаємо поіменно майже всіх наших загиблих. Так, у цьому є велика повага до їхнього подвигу, ми не росіяни, які звикли рахувати свої втрати на мільйони - мільйоном більше, мільйоном менше, баби ще нарожають.

    Але ж вороги, відповідно, теж знають все про наші втрати і наших загиблих. У якому підрозділі служив, де, коли і за яких обставин загинув, плюс фото з бойовими побратимами (розташування, обладнання позицій, озброєння) - безцінні відомості для тих, хто навчений працювати з інформацією.



    От я хочу мати дані про того вбитого бойовика - і не можу, бо у відкритому доступі їх елементарно немає. Без сумніву, для ворогів це великий плюс.

    Вони якось примудрилися взяти під контроль не лише офіційні ЗМІ, але й блогерів. Росіяни це вміють. А ми ні. А на час війни воно, як не крути, корисно. І навіть необхідно. І я була б обома руками за введення на час війни диктатури з жорсткою цензурою, якби не одне але - обгрунтована недовіра до тих, хто в цій ситуації стане диктаторами.

    Тож, якщо ми не збираємося найближчим часом дозволяти можновладцям обмежувати нашу свободу слова - може, самі якось трохи її обмежимо? І перш ніж щось писати, будемо думати, що все це читають не тільки друзі, френди, патріоти і небайдужі українці, а й вороги?

    Ну, серйозно - шукаючи дані того загиблого «сєпара» (а повірте, що працювати з інформацією вмію дуже добре), я просто обзаздрилась тому, як ворогам вдалося не дати її мені. Хотілося б, щоб такий самий облом виходив і в них.

    Джерело: блог Олени Білозерської

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Дмитро Орєшкін
    Дмитро Орєшкін

    Російський політолог

    Мустафа Найєм
    Мустафа Найєм

    Народний депутат

    Микола Сунгуровський
    Микола Сунгуровський

    Директор військових програм Центру Разумкова

    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    Тарас Возняк
    Тарас Возняк

    Головний редактор незалежного культурологічного журналу «Ї»

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ