Україна не мала ціннісних криз раніше, оскільки були відсутні національні пріоритети

Ми дожили до першої серйозної ціннісної кризи. Раніше не могли, бо раніше Україна не мала національних пріоритетів, не намагалась проводити внутрішню та зовнішню політику на підставі цих пріоритетів.

Кому, куди, як і за скільки продавати газ, нафту, зерно чи зброю, природно, не були національними пріоритетами.

Тепер же ми нарешті дожили до того, що зацікавились «чиї сини, яких батьків». І виявилось, що деякі відповіді, які ми для себе знаходимо, не влаштовують навколишній світ (про Росію просто мовчимо).

Про європейську інтеграцію у нас більше говорилось в контексті економіки, торгівлі, демократії, а якщо і прав людини, то швидше сексуальних меншин. А ось тепер справа дійшла і до значно більш складних питань, пов”язаних з етнічністю та історією.

Простих відповідей на наші проблеми немає. Але хотілось би, щоб як мінімум наша офіційна дипломатія задумалась над комплексністю існуючої проблеми, подумала і подискутувала в суспільстві про те, що для українців важливіше, пріоритетніше, чим ми можемо пожертвувати, а що маємо відстоювати до кінця.

Інакше будь-які компроміси не будуть підтримані, а домовленості з іноземними партнерами не принесуть полегшення, не дадуть відчутних результатів.

А на компроміси десь і з кимось йти доведеться. Ми ослаблені, а тому не лише воювати, але і ефективно протидіяти усім і відразу не зможемо.