Зустріч президентів: хто основний зрадник?

Я колись писав про екстернальність. Це коли відповідальність за власне життя, за все що у ньому відбувається, перекладається на інших. І таке переконання, що все вирішується за нас, властиве більшості українців. Так ось, незалежно від того, як інтерпретувати результати їх зустрічі та плутатись в оцінках «зрада/перемога», ми просто знімаємо відповідальність з себе. Навіть гіпотетично допустивши, що американці «здали» Україну – ви самі погодитесь з таким вибором Трампа? Тобто Ви готові визнати легітимність путінського режиму в Україні лише тому, що американці здали наші інтереси? Або, навпаки, невже на п’ятому році війни, у когось ще лишились сподівання на те, що США надасть таку допомогу, яка б безповоротно і одномоментно поклала край цій війні?

Доки українці не віритимуть у власні сили, їм і залишатиметься бути об’єктом міжнародної політики. Вірити в те що «пощастить», «у шару» чи у «халяву» політичної гри світових лідерів, звичайно можна. Але якщо країна не спроможна чітко позиціонувати власні інтереси і постійно їх відстоювати, межа компромісу між Росією та США пролягатиме і по нашій території, і по нашим інтересам. Якщо, звичайно, такий компроміс по Україні взагалі можливий. Для них ми просто інструмент.

Без відстоювання власних інтересів ми перетворюємось на вболівальників, які вміють махати прапорами і навіть нібито розбираються в правилах гри, але – приймають рахунок матчу таким як зіграли його футболісти. Причому грають якраз футболісти інших збірних.