Про найогидніше та найприємніше в ситуації з Калинівкою

1) Найогидніше - це те, що внаслідок постійного мурижіння владою теми російських диверсій та кремлівського сліду, тепер, коли справді 99%, що за подіями на Вінничині стоїть рашка, купа людей вже тупо не вірять в це. Надто часто й по дебільних приводах кричали «вовки, вовки» у нас представники провладного табору. Коли ці вовки з півночі справді прийшли, то чимало адекватних громадян просто на автоматі кажуть: «А, якщо про рашку мова знайшла - значить, знов щось вкрали».

2) Найприємніше - це знову самоорганізація звичайних людей. За свідченнями очевидців, перші волонтери, як вивозили людей з Калинівки, з'явилися вже за півгодини після початку вибухів. Миттєво сформувалися загони допомоги біженцям, миттєво люди почали шукати прихисток, миттєво сотні машин поїхали з метою допомогти. Чималу кількість з майже 30 тисяч евакуйованих вивезли звичайні громадяни.

Реально, якщо в американцях живе віра, що їх, не дивлячись ні на що, врятує армія, то в нас можна бути впевненим, що допоможуть люди.  Негатива в цьому факті й так дуже багато, не буду зараз додавати - держава функціонує погано, це очевидно. 

Бо ж позитив не менш очевидний. Суспільство з таким рівнем свідомості та самоорганізації просто не може не змусити й не перетиснути цього клятого постсовкового монстра. Справа за малим - нашим бажанням діяти не тільки в екстремальних умовах, але й кожен день. Як би так зробити, щоб ці дивовижні факти об'єднання та взаємодії відбувалися не тільки через якийсь екстрім?