Провокації з блокадою, або Людське про тих, хто вийшли за межу людяного
Я умисно не лізу в тему торгівлі енергоресурсами з підприємствами (шахтами) на окупованих територіях. З одного боку, чисто емоційно сам факт будь-якої співпраці з рашен-фашісто та їхніми маріонетками мені, як і будь-кому, огидна.
З іншого ж боку, розум підказує, що насправді повної чистоти дій не може бути з десятків причин. Це і економічні обставини, й особливості структури цих підприємств, коли вони юридично й далі залишаються українськими, і питання енергетичної безпеки країни (перехід лише одного(!) блоку на Зміївській на газову групу тягне, здається, мільйонів на 300 чи вже й 500).
Є свої докази в тих, хто за збереження поставок. Але є переконливі аргументи й у тих, хто категорично проти, а найперше – їхній закид про три роки, за які можна було проблему вирішити. Але в кого за означенням не може бути жодних аргументів (і найперше з морального погляду), то це в тих, так званих ветеранів АТО, які зараз розкручують свою провокацію з блокадою. Про політичні й економічні нюансу цього ножа в спину багато говорив у різних інтерв’ю, напишу колись ще й тут. А зараз чисто людське про тих, хто вийшли за межу людяного.
Ці особи в розпал боїв за Авдіївку, вслід за всякими лавровими й путінами, посміли заявляти, що, мовляв, це Порошенко влаштував «дрібну войнушку», щоб «відволікти увагу від їхнього героїзму»... Виродки!
Давайте, щоб не збитися на лайку після плачів про те, як українська хунта й українські «зелені чоловічки» страшно переслідують «хероїв», просто процитую кілька стрічок з поеми Ліни Костенко «Маруся Чурай» (розділ 1, про суд, це там, де до «тилової» Полтави прибуває посланець з «передка»):
– Ну як тут, мирно? Пишете папери,
Язик зломивши на судейський штиб?
Зітхнули райці. Обізвався первий:
– Та тут таке! Козак у нас погиб.
– Погиб? Козак? Та що у вас в Полтаві?
Облога? Зрада? Засідка? Бої?
– Та ні. Маруся. Он сидить на лаві.
Струїла хлопця. Судимо її.
Той засміявся: – Отакої к бісу.
Під Білу Церкву стягнуто полки.
Палає Київ, знищено Триліси.
У вас же он як гинуть козаки!
Там бій. Там смерть. Там зламано границі.
Людей недохват. Ллється наша кров.
А тут – погиб... У вас ще на спідниці
Не перешили ваших коругов?
Це так, аби нагадати, де війна, а де гидь остання. А, може, й щось значно гірше. Не стримаюся й добавлю ще пару стрічок із цього ж епізоду:
А що, як інший вибрати закон, –
Не з боку вбивства, а із боку зради?
Отакі в мене від усього цього почуття, а виваженіший аналіз може напишу іншим разом.
Коментарі — 0