Як США захищають ветеранів: що Україна може запозичити

Американська система грошових компенсацій для учасників бойових дій не орієнтується на пенсійні пільги. Її логіка зосереджена на страхових і бюджетних виплатах, що забезпечують негайну фінансову підтримку військовослужбовця та його родини у разі поранення, інвалідності чи загибелі. Такий підхід дозволяє відокремити бойові ризики від пенсійної системи та зробити соціальний захист більш адресним.

У США немає окремої «військової пенсії по інвалідності» чи «пенсії у разі втрати годувальника» в європейському чи українському розумінні. Натомість застосовуються:

• одноразові страхові виплати за груповим страхуванням життя (до $500 тис.) у разі тяжких поранень або виплати членам сім’ї;
• щомісячні компенсації за інвалідність або компенсації родині, що визначаються у фіксованих розмірах та не залежать від грошового забезпечення військовослужбовця.

Бойовий досвід сам по собі не впливає на розмір пенсії чи право на достроковий вихід у загальній страховій пенсійній системі. Проте під час служби військовослужбовець бере участь у накопичувальній системі Thrift Savings Plan (TSP). Він сплачує внески зі свого грошового забезпечення, а уряд здійснює співфінансування у такому ж відсотку, але не більше 5%. Після звільнення всі накопичені кошти залишаються за ветераном. Доступ до них без штрафів відкривається з 59,5 років, як і для інших пенсійних рахунків США.

У результаті ветеран отримує два джерела доходу у пенсійному віці: виплати з особистих накопичень приблизно з 60 років і страхову пенсію за віком із 67 років.

Такий підхід може бути корисним і для України. Нинішня модель, що має пострадянські риси, передбачає достроковий вихід на пенсію зі зниженими вимогами до стажу та фіксовану доплату за статус УБД у розмірі 590 грн (25% прожиткового мінімуму), яка не пов’язана з тривалістю участі у бойових діях. Якщо таку надбавку розглядати за роки служби – то виглядає вона як насмішка. 

Запровадження накопичувального компонента з принципом співфінансування могло б суттєво змінити ситуацію. За прикладом США: 5% внеску військового та 5% внеску держави формували б персональний накопичувальний рахунок. За 36 місяців бойової служби це забезпечило б приблизно 360 тис. грн власних внесків. Після звільнення кошти продовжували б інвестуватися. До досягнення пенсійного віку сума могла б зрости до 450–500 тис. грн у поточних цінах, номінально значно більше. За таких умов пенсія з накопичувального рахунку додатково до солідарної була б у 4-5 разів більшою, ніж надбавки в 590 грн.

Це можливо робити вже зараз, адже добровільна накопичувальна пенсійна система працює. Є приклади корпоративних пенсійних фондів (Нацбанк). Тож можна не прив’язуватися до старту загальнообов’язкової системи, а почати з забезпечення додаткових пенсійних гарантій нашим воїнам.

Україні потрібна системна підтримка ветеранів, яка враховує інструменти, що показали свою дієвість на прикладі інших країн. Вона може зокрема включати страхову модель одноразових виплат, яка поєднує індивідуальні страхові внески військового, приватну інфраструктуру розрахунків (страхові компанії) та бюджетні гарантії (особливо на час воєнного стану). Це дозволило б забезпечити швидкий, прозорий та відокремлений від пенсійної системи механізм компенсацій. А головне – гарантувати гідну пенсію і майбутнє тим, хто захищає нашу країну.