Чому США та ЄС варто почати з ICU, якщо справді хочуть боротися з українською корупцією

Міндічгейт та звільнення Андрія Єрмака створили унікальний історичний шанс на глибинне очищення. Але воно неможливе без участі наших партнерів.

Можливо, влада захоче швидко зробити вигляд, що проблеми вже вирішені, і наразі все гаразд. Але цього точно замало для громадян України.

Міндічгейт виявив, що досі процвітають корупція й схеми в енергетиці, оборонці та фінансовому секторі. Офшори, «кіпрські посередники», домовленості й відмивання грошей як і раніше залишаються нашою реальністю, як і за часів Леоніда Кучми.

Аби не складалося враження, що Єрмак та десять людей з його оточення і були єдиним злом – наведу сюжет. Він про тих, хто роками розкрадали Україну, а тепер успішно ховаються від правосуддя під носом у США та ЄС.

Кіпрський інцидент

У суботу 22 листопада 2025 року, коли вся Україна бурхливо обговорювала мирний план Трампа, на Кіпрі невідомі намагалися викрасти 51-річного чоловіка. Жертвою виявився Володимир Демчишин, який 10 років тому обіймав посаду міністра енергетики України.

Виявилося, що Володимир Демчишин постійно проживав на Кіпрі та займався бізнесом у сфері землекористування. За фактом спроби його викрадення розшукувалися Атос Коцоніс, 42 роки, мешканець Ларнаки, та Дмитро Абрамов, 44 роки, громадянин Росії. Нападники були затримані, і одним з них виявився громадянин РФ, що демонструє його взаємозв'язки з РФ.

Причини нападу мені невідомі. Незрозуміло, яким саме землеустроєм Демчишин займався на Кіпрі. Цілком можливо, що він забезпечував легалізацію коштів російських клієнтів. Не виключено, що ексміністр навіть продовжує співпрацювати із ICU та їхніми клієнтами. Це цілком можливо, враховуючи попередню біографію Демчишина.

Перший факт – у 2021 році Демчишину дали втекти за кордон. Сьогодні без нього розсипається одне з ключових розслідувань за останні десять років. Демчишин – фігурант так званої «вугільної справи», за якою просто зараз судять експрезидента Петра Порошенка.

За версією слідства, у 2014 році Порошенко організував схему постачання вугілля з окупованих Росією територій. Спочатку він заблокував більш вигідні поставки вугілля з ПАР, а потім витратив мільярди на купівлю «кривавого» вугілля з окупованого Донбасу. Демчишин виступав у цій схемі співучасником. Обіймаючи посаду міністра енергетики, він підписував документи. За його наказом Україна не лише завозила вугілля з окупованих територій, але й заплатила за нього. Фактично, грошима українського бюджету спонсорували сепаратизм на Донбасі і війну проти України.

Схема була не просто злочинною, вона явно суперечила офіційним заявам Порошенка, який люто критикував Кремль за окупацію Криму та частини Донбасу. Це була не просто корупція, слідчі бачать у «вугільній схемі» державну зраду, а Порошенко зовсім не випадково перебуває під санкціями України. Погодьтеся, експрезидент Франції Ніколя Саркозі сидить у в’язниці за значно менше.

Фінал історії такий. Жодних свідчень у суді Демчишин не дав. Зате отримав безпечний притулок на Кіпрі. Це схоже на success story. На рік-два стань фігурантом схем, а потім із грошима відправляйся на почесну пенсію в теплі краї. Цілком можливо, що Демчишин продовжив вести схемні операції, але вже з Кіпру, який має статус улюбленого офшору російських та українських олігархів. Тим більше, що його alma mater – група «Інвестиційний капітал Україна» (Investment Capital Ukraine, або ICU) – має базовий офіс на Кіпрі.

Другий показовий факт – Демчишину не просто дали втекти, його попередили дуже заздалегідь.

Коли суд наклав арешт на майно ексміністра у «вугільній справі», на нього чекав сюрприз. Жодного майна Демчишин вже не мав. Менше ніж за рік до втечі він встиг переоформити все. Серед іншого, він продав 10% акцій групи ICU. В українських реаліях це означає, що Демчишина й ICU попередили за кілька місяців до подій, а слідчі «не помітили». Це дуже промовистий факт.

Як це могло статися? На той час президентом України був уже не Петро Порошенко, а Володимир Зеленський. Здавалося, він був зацікавлений дати хід «вугільній справі», адже Порошенко – його головний політичний опонент. Якщо ви знайомі з тим, як працюють пострадянські правоохоронні органи, то знаєте: це неможливо. Демчишин стовідсотково перебував на особливому контролі. Як за таких обставин йому вдалося позбутися майна? Єдина відповідь на це – він отримав на це мовчазну згоду влади.

Третій факт – багато років українське слідство робило вигляд, ніби не знає, де перебуває Демчишин. У реєстрі розшукуваних осіб на сайті МВС України значилося, що місце зникнення невідоме, а країна перебування «з’ясовується».

Виявилося, що Демчишин перебував на Кіпрі, який є частиною ЄС. Достатньо було підключити офіційні органи ЄС, щоб «виявити» важливого свідка. Кіпр охоче видає Україні її громадян, підозрюваних у злочинах.

Що зробили натомість? У 2021 році Демчишин утік за кордон. Лише у 2022 році Україна оголосила Демчишина в міжнародний розшук – і нічого не сталося. У мене є питання, чому чекали 2022 року? Чому не шукали далі?

Пізніше Україна запросила у кіпрської влади екстрадицію 51-річного громадянина. Але Генеральний прокурор Кіпру відмовив. Він заявив, що застосовується виключення з Європейської конвенції про екстрадицію. Він не вдавався у подробиці та не сказав, чи пов'язаний виняток із потенційно політичним характером справи чи з іншими параметрами.

Складається враження, ніби українські правоохоронні органи спочатку дозволили Демчишину врятувати майно та виїхати з країни, а потім «забули» його виявити на Кіпрі й запитати екстрадицію. І це попри величезний резонанс «вугільної справи».

Паралелі з Міндічгейтом

Усе викладене вище стосується особисто Демчишина. Але сам по собі він не такий цікавий. Набагато цікавішими є процеси, до яких причетний ексміністр.

Тут є два аспекти. Перший – це паралелі з Міндічгейтом. Другий – це причетність групи ICU до обслуговування влади.

Хочу нагадати, що точно за тією ж схемою (напередодні вручення підозри) у 2025 році з України виїхали Олексій Чернишов і Тімур Міндіч. У різний час перший очолював НАК «Нафтогаз України» та Міністерство стратегічних галузей, а також був віцепрем'єром. Другий вважався тіньовим куратором схем в «Енергоатомі», оборонних закупівель та націоналізованого «Сенс Банку».

Простежується разюча подібність сценаріїв. Усі ці люди роками будували схеми, а потім безперешкодно покинули країну. 

Але якщо Міндіч і Чернишов вважаються наближеними до влади, то Демчишин дуже далекий від нинішнього президента. Більше того, він ідеальний свідок для «вугільної справи». Звідки ж така подібність сценаріїв?

На мій погляд, відповідь слід шукати в історії групи «Інвестиційний капітал Україна» (ICU). У 2014 році Порошенко призначив Демчишина на пост міністра енергетики. До того часу Демчишин був не найманим працівником в ICU, а молодшим партнером Макара Пасенюка, Валерії Гонтаревої та Костянтина Стеценка. Він володів 9,99% у банку «Авангард», 9,99% в ICU Holdings Limited, 9,99% у Westal Holdings LTD і пакетами в інших компаніях групи. Демчишин брав участь у розподілі прибутків і, ймовірно, у прийнятті ключових рішень. Напевно, він був у курсі найбільших угод компанії, знав про таємниці Януковича і Порошенка. Проте вмів мовчати, що є безперечною чеснотою фінансистів. Вміння мовчати пояснює величезну довіру до групи.

Зокрема, довіра з боку Януковича дозволила ICU керувати грошима злочинної влади. Довіра з боку Порошенка перетворила ICU на кузню кадрів для експрезидента України. Демчишин став міністром енергетики. Гонтарева очолила Національний банк. А найманий співробітник Дмитро Вовк очолив Національну комісію, яка регулює тарифи на електроенергію та комунальні послуги в Україні. Згодом усі ці люди отримали обвинувачення в багатомільярдних порушеннях. Простіше кажучи, усі вони були причетні до розкрадання України, були молодшими партнерами Порошенка.

Звичайно, Демчишин не був головною людиною в ICU. Провідне місце в оточенні експрезидента отримав старший партнер ICU Макар Пасенюк. Його називали «правою рукою» і «фінансовою тінню» Порошенка. Саме він разом із Rothschild займався «сліпим трастом», до якого експрезидент передав свої активи.

Пасенюк брав участь у численних таємних переговорах про купівлю телеканалів, енергетичних підприємств. Він опікувався питаннями підприємств Порошенка в Росії. А ще, за переконанням моїх джерел, ICU обслуговувала обіг грошей Порошенка та його оточення через офшорні компанії. Що це, коли не корупційна складова?

Зокрема, легалізовані через Кіпр та інші юрисдикції гроші могли вкладатися в різні схеми, на кшталт схеми з єврооблігаціями провідних підприємств України. Цілком можливо, вони навіть вклалися у «варранти Яресько». Досі існують вагомі підстави підозрювати, що ICU фронтує представників колишньої та/або нинішньої української влади, які скупили борги власної країни. Якщо все так, то безглуздо чекати розслідування з боку влади України. Ніхто не захоче вийти на самих себе, та й доступу до потрібної інформації в них немає.

Набагато кращим виходом було б розслідування США та/або ЄС. Вони володіють доступом до захищених даних, у тому числі з офшорних юрисдикцій. Розкриття чутливої інформації дуже допомогло би боротися корупцією в Україні.

Що могли б виявити США та ЄС

В ідеалі, слідство має заглибитися у ранні 2010-ті. Спочатку ICU надавала особливі послуги  Порошенку. Виходить, мало хто знав більше про справи двох колишніх президентів, ніж ICU. Але вони лишаються недоторканними. Профіль діяльності групи, мабуть, залишився тим самим. ICU як і раніше спеціалізується на довірчих операціях і вкладенні грошей на міжнародних ринках капіталу. В обмін вони користуються особливими привілеями, які може надати виключно центральна влада України.

На мій погляд, про недоторканність великою мірою свідчить про масштаби грошових операцій та масштабні зв'язки у владі. Наведу кілька епізодів, які розбудять вашу уяву.

На ICU жодним чином не позначилися санкції, запроваджені проти Порошенка та російського олігарха Костянтина Григоришина. Хоча з усіма цими людьми група працювала, а з деякими (ймовірно) продовжує працювати. Зокрема, ICU виконує роль номінального власника пакета акцій «Вінницяобленерго», більшою частиною якого володіє Григоришин. Як я припускаю, свої 25% група тримає то чи в інтересах Григоришина, то чи в інтересах Порошенка. Це однаково погано, бо обидва перебувають під санкціями. Отже, ICU мали б отримати проблеми з законом. Проте вони не мають жодних.

Далі. На ICU жодним чином не позначилася навіть історія спільного бізнесу з російською державною групою ВТБ. ВТБ перебував під санкціями США та Євросоюзу з 2014 року, України – з 2015 року. Після вторгнення 2022 року санкції посилилися.

Попри санкції, українська група вела спільні проєкти з ВТБ навіть після 2014 року. Наприклад, вони досі спільно володіють Burger King Russia. У 2018 році, коли ВТБ уже перебував під санкціями ЄС і США, група ICU викупила у ВТБ додатковий пакет Burger King Russia, наростивши частку в капіталі до 35%. Після лютого 2022 року «Інвестиційний капітал Україна» заявила, що хоче вийти з бізнесу, однак цього досі не сталося.

У 2017 році ВТБ Банк в Україні перепродав саме ICU права вимоги за кредитами «Донецьксталі/ДМЗ». Цілком можливо, це була дружня угода. Викупивши у ВТБ і «Сбербанку» (ще одного державного мегабанку Росії) борги, ICU стягнула в судах 2,75 млрд грн лише з «Донецьксталі». Це традиційна для ICU стратегія скупівлі distressed debts/NPL, щоб потім (із використанням адмінресурсу) стягнути борги в набагато більших обсягах. Цілком можливо, що частина прибутку пішла на користь ВТБ.

У березні 2017 року (санкції вже діяли) ICU консультувала угоду з продажу українських «дочок» «Сбербанку» та ВТБ потенційним покупцям.

Навіть після лютого 2022 року ICU могла взаємодіяти з наближеними до ВТБ структурами через британську FPP Asset Management LLP та спільний SPAC-проєкт Emerging Markets Horizon Corp. 

FPP одночасно брала участь у спільному SPAC-проєкті з «ВТБ Капітал», а серед її партнерів був Кирило Зімарін – колишній генеральний директор кіпрського RCB Bank, який входив до групи ВТБ. Нині Зімарін є власником фінансової компанії Finstella, на яку перетворився RCB Bank через санкції. За один лише день до запровадження антиросійських санкцій Зімарін перекупив на себе частку ВТБ у цьому банку. 

З компанією Finstella, за моїми даними, група ICU також мала спільні операції після 2014 року. Більш того, ICU досі тримає там рахунки своїх численних дочірніх та пов'язаних компаній. Цілком ймовірно, що Finstella є одним із проксі ВТБ, і її завдання – пом’якшити для росіян наслідки санкцій. У такому разі ICU підпадає під наслідки роботи з підсанкційними банками країни-агресора. Об’єктивне розслідування з боку США та ЄС допомогло б прояснити цей момент.

Отже, існує одразу кілька рівнів взаємодії ICU з ВТБ. «Не помітити» цього не можуть навіть недбалі українські правоохоронці. Можу припустити, що їм дали вказівку «не помічати» старих гріхів ICU.

Таким чином, на поверхні існує протистояння ICU з урядом України. Насправді ж існує негласний режим сприяння. Ймовірно, в обмін на допомогу в обслуговуванні корупційних капіталів.

Усе описане вище практично витіснене з інформаційного поля, хоча всі відкриті джерела досі доступні. Вони залишилися б непоміченими, якби на Кіпрі не здійснили напад на Володимира Демчишина. Ця подія нагадала про недоторканність ICU загалом.

Також цей кейс ілюструє живучість корупції в Україні. Влада змінюється, але «схеми» й професіонали, які їх обслуговують, передаються у спадок. «Схемники» спочатку розкрадають Україну, а потім користуються послугами професіоналів на кшталт ICU для того, щоб легалізувати ці гроші. Як показав останній корупційний скандал навколо Тимура Міндіча, «схеми» процвітають навіть у воюючій Україні. А отже, кейси Міндіча та «вугільна справа» пов’язані значно тісніше, ніж може здатися на перший погляд.

Просто дивовижно, як Україна примудряється десятий рік вести війну з противником, що значно перевищує її за силою.

Чому зараз найкращий момент

Саме зараз необхідні реальні розслідування з боку США та ЄС. Якщо не зараз, то коли?

Я можу пояснити собі, чому мовчить офіційна Україна. Але чому офіційні органи США, Британії та ЄС не реагують на численні скандали за участю ICU та інших фігурантів – не можу собі пояснити. Припущу, що вони чекали вдалого моменту. Він настав, панове. Міндічгейт і звільнення Єрмака – яскраве тому свідчення. 

Історія України містить надто багато темних плям. Але, схоже, прояснити їх в ім’я правосуддя всередині України – марна метушня. Потрібен потужний важіль, і це зовнішній вплив. Лише вони можуть використати такий інструмент, як фінанси. Як часто кажуть детективи, слідкуйте за грошима. Розкриття фінансової інформації про ICU могло б пояснити багато незрозумілих моментів в історії України. Зокрема, чому навіть після повномасштабного вторгнення Україна ще довго вправно платила за зовнішніми боргами. Або чому перемовини щодо варрантів Яресько завжди такі невдалі для нашої країни. Звісно, ці та інші факти стосуються не лише ICU, просто вони надто яскравий приклад.

Припустімо, що Янукович був останнім проросійським президентом, а з 2014 року почалася інша епоха – коли США та Євросоюз взяли Україну під своє крило. Власне, так виглядає зсередини. Взявши Україну під свій контроль, вони дали публічну обіцянку очистити її від гнилі та запровадити чіткі цивілізовані правила гри. Створення НАБУ/САП, а також передача влади активістам, запровадження наглядових рад під контролем іноземців, постійні «маяки» від МВФ і Єврокомісії, а також засилля грантових структур я сприймаю саме так. Це – обіцянка, що корупціонери не залишаться без покарання. Виправте, якщо я помиляюся.

Тим не менш, офшори, кіпрські прокладки, фінансові схеми і корупційні скандали нікуди не зникли. Виходить, антикорупційна метушня їм особливо не заважала. Тоді виникає питання: навіщо усе було? Чи не були це казки для бідних?

Настав час, аби наші західні партнери обрали, з ким вони. Вони є частиною корупційної системи і борються з нею лише на словах – чи США та ЄС справді прагнуть перетворити Україну на Європу? Це зовсім не втручання у справи суверенної держави Україна. Навпаки, це реальна допомога нашому народу.

Чи мають партнери для цього можливості? Безперечно. США контролюють обіг доларів і криптовалюти у світі, а ЄС – обіг євро. У їхніх руках перебувають світові депозитарні системи. США та ЄС знають усе про бенефіціарів крадіжок і корупції в Україні. Вони здатні побачити те, чого не можуть або нібито не можуть бачити українські правоохоронці.

ФБР просто зобов’язане оприлюднити ці дані. Навіть якщо це спричинить скандал на весь світ, він піде на благо. Адже не пересічні українці крали гроші на енергетиці й оборонці. Навпаки, пересічні українці донатили свої гроші на армію, залатуючи діри від розкрадених державних мільярдів. Отже, скандал приведе до оздоровлення та перезавантаження країни. Невідворотність покарання має бути не лише на словах.

Якщо цього не зробити, населення зробить протилежний висновок: що західні партнери, антикорупціонери та усі розмови про наближення до ЄС – це міф. А насправді, вони є одним цілим з корупціонерами.