Вітрила українського контрнаступу розгорнуті. Але здолати Путіна буде нелегко

У будь-якому разі, це делікатне питання.

Після ейфорії, викликаної минулорічними перемогами над Росією на харківському та херсонському напрямках, є відчуття, що майбутній наступ завдасть ще однієї масштабної поразки силам Путіна – можливо, він стане нокаутуючим. Однак такі розмови є небезпечними.

Вони небезпечні, тому що на війні нічого не можна гарантувати. Приниження Росії на українському полі бою є свідченням цього факту.

Рік тому Путін вважав, що його армія – друга у світі. Сьогодні ж всі бачать, що він має другу за силою армію після української.

Але Путін досі має вагу. Він побудував військову та політичну машину з повною відсутністю моралі у її центрі. Це означає, що він із задоволенням заплатить тисячами молодих російських життів за мізерні успіхи, яких досягають його війська. Це також означає, що він із задоволенням використає залишки російської людської маси у болотному камуфляжі, щоби поглинути будь-який український контрнаступ.

Найрозумніший план у світі, розроблений найбільш вмотивованими солдатами, оснащеними найкращими технологіями, які надає Захід, може зазнати невдачі через створені росіянами лінії оборони з живої сили, яка знає, що будь-який відступ або капітуляція буде зустрінута кулями від власних офіцерів. Отже, існує велика потреба у тому, щоби сподівання на перемогу були реальними, щоби за самовпевненістю не послідувало падіння.

Розмови про неминучий прорив російської оборони українськими військами також небезпечні через те, як вони формують дебати навколо успіху та невдачі.

Якщо розпочати операцію без реальних очікувань, будь-який контрнаступ, який виявиться антикульмінаційним – скажімо, досягнувши лише незначного просування, або такий, що призведе до великих втрат без вирішального прориву, або стане комбінацією обох варіантів – може підживити дискусію щодо врегулювання конфлікту шляхом переговорів, що є порядком денним, який просувають Китай, Бразилія та більша частина глобального півдня.

Краще обговорювати невдачу?

Можливо, у плані обговорення того, що може вважатися успіхом для контрнаступу, кращим буде охарактеризувати те, якою може бути невдача.

Попри рішучість протистояти російській агресії, яку щодня висловлюють громадяни України, країна втрималася у цій війні значною мірою завдяки військовій техніці, наданій зовнішніми партнерами. Ця ініціатива випливає безпосередньо з політичної підтримки.

Демократія, як висловив Вінстон Черчилль у Палаті громад у 1947 році, є найгіршою формою правління, за винятком усіх інших. Надокучливою складовою демократії є, як може підтвердити Путін, незрозуміла пристрасть до вільних і відкритих виборів.

Припущення, що будь-що, окрім рішучого прориву через російські кордони, що призведе до повернення частини раніше окупованої території, є невдалим. Такі думки грають на руку тим сторонам у всьому світі, які виступають проти високого рівня підтримки України.

В очікуванні маленьких успіхів

Якщо дивитися на питання так, то прагнення до невеликих здобутків, які збережуть військову силу та злагодженість України, не зменшуючи міжнародну політичну підтримку, може бути кращим рішенням.

Якщо показати, що менші перемоги є частиною більшого плану, то моральний дух і підтримка української громадськості та міжнародної спільноти зміцняться і ми зможемо краще протистояти російській агресії.

Скромні прагнення сприятимуть стійкості. Нереалістичні очікування можуть стати нестерпним тиском для політичного та військового керівництва України, а також для міжнародної підтримки, яка надходить до країни.

Успіх, як кажуть мислителі, має багато батьків, а невдача – це сирота. І це не те становище у якому хоче опинитися Зеленський.

Джерело: The Telegraph

Переклад: Олександр Груздєв, «Главком»