Дилема для Пригожина – служити Путіну чи замінити його

І в Росії, і у нас бурхливо обговорюють інтерв'ю глави ПВК «Вагнер» Євгена Пригожина російському пропагандисту Долгову. Це інтерв'ю цитують і аналізують у різних сенсах і контекстах. І це, звичайно, дуже цікавий і повчальний матеріал, як у політичному, так і в психологічному плані.

Я це інтерв'ю сприймаю як діагноз, причому відразу за кількома позиціями.

Пригожин фактично визнав провал так званої СВО за двома головними цілями, публічно заявленими Путіним 24 лютого минулого року, – денацифікації та демілітаризації України. Ба більше, він також визнав прямо протилежний результат цієї «СВО». Ось прямі цитати: «Ми зробили Україну нацією, яка відома всім у всьому світі». ... «Що стосується демілітаризації: якщо у них було на початок спецоперації умовних 500 танків, тепер 5 000 танків, якщо воювати вміли 20 тисяч осіб, то тепер 400 тисяч. Як же ми її демілітаризували? Виходить, що навпаки».

Набагато важливіше, що Пригожин фактично визнав, що ця війна Росії проти України для українців є справедливою, а для Росії – несправедливою і загарбницькою. Це легко читається за оцінками та епітетами дій обох країн. Прямі цитати: «Ми що зробили? Ми прийшли по-хамськи, пройшлися чобітьми по всій території в пошуках нацистів. Поки шукали нацистів, наколбасили всіх, кого можемо». ... «Ми влаштували цю бійку». ... «все що ми вже хапнули, це наше, а все, що не хапнули, це не наше». ... «У них (в українців – В.Ф.) усе йде заради досягнення верховної мети, як у нас у Велику Вітчизняну війну».

Ще один діагноз від Пригожина – Росія цю війну не виграє: «Є оптимістичний і песимістичний сценарії. У перший я мало вірю. Європа й Америка втомляться від українського конфлікту. Китай посадить усіх за стіл переговорів. Ми домовимося про те, що все, що ми вже хапнули, це наше, а все, що не хапнули, це не наше. Навряд чи цей сценарій можливий». ... «Песимістичний сценарій: українцям дають ракети, вони готують війська, безумовно вони продовжуватимуть наступ, намагатимуться контратакувати. Можливо, контрнаступ десь станеться успішним, вони будуть відновлювати кордони до 2014 року і це легко може статися. Вони будуть атакувати Крим, будуть намагатися підірвати Кримський міст, відсікти шляхи постачання».

Дуже хотів би, щоб інтерв'ю Пригожина почитав пан Орбан, який досі переконаний у тому, що Росію неможливо перемогти.

З погляду діагнозу настроїв у російському суспільстві дуже значущий антиелітний пафос пригожинської риторики. Мату на адресу російської еліти та її нащадків стільки, що цитувати не буду. І напевно це не тільки пригожинська думка. Він відображає і резонує настрої і на фронті, і у частини людей у тилу, особливо у так званої «партії війни». Хоча деякі кремлівські коментатори вже записали Пригожина в «партію миру». Думаю, що це натяжки. Він був і залишається людиною війни і «солдатом удачі». Судячи зі змісту інтерв'ю, українців, особливо українську армію, він поважає як сильного і гідного супротивника. Але Україна для нього – це ситуативний противник, як у спорті. Раз Путін почав воювати проти України, значить треба воювати разом зі своїми проти чужих. А ось головний противник Пригожина – це якраз російські еліти. Ось кого він ненавидить всією душею. І в нього вже прориваються загрозливі натяки: «Ми повноцінна армія. Чому нас не пустили? Це сталося через інтриги, через острах того, що коли якась структура розростається, вона може почати диктувати умови й умовно прийти на танках до Москви». ... «Це роздвоєння може закінчитися як у 1917 році революцією, коли спочатку солдати встануть, а після цього їхні близькі встануть». ... «І все закінчиться тим, що буде в одну мить Варфоломієва ніч. Жирівство дітей еліти закінчиться тим, що люди їх на вила піднімуть».

Але за всього свого агресивного антиелітного пафосу Пригожин посилає сигнали лояльності Путіну: «Моє політичне кредо: батьківщину люблю, Путіна слухаюся, Шойгу на мило, воювати будемо далі».

Парадоксальний персонаж Пригожин – Стенька Разін і Малюта Скуратов в одній людині. Вірний путінський опричник, який уже готовий воювати з внутрішніми ворогами і перетворювати Росію на Північну Корею (у буквальному сенсі він так сказав). Але схоже, що насправді він хоче перетворити всю Росію на велику ПВК «Вагнер». Але де ж там місце Путіну?

Ось і виникає дилема для Пригожина – служити Путіну до кінця чи врешті-решт замінити Путіна?

Але ще більшою мірою це «дилема Пригожина» для Путіна – використовувати вірного бойового пса й надалі (і в Україні, і в Африці, і для остраху своїх же еліт), чи, поки не пізно, нейтралізувати його? А то ж почне кусати своїх, і в припадку сказу може і до Путіна дістатися. Пригожина вже несе, і хто його знає, як далеко його може занести.

Перед 1917 роком у Росії була «распутінщина». А ось тепер починається «пригожинщина». І за формою, і за стилістикою це начебто дуже різні явища. Але, по суті, вони схожі, оскільки є ознакою початку кризи російського політичного режиму, і тоді (понад сто років тому), і зараз.