Що насправді стоїть за енергетичним перемир'ям і чого чекати Україні

Міні-сенсацією стало так зване «енергетичне перемир’я». Спочатку були чутки, та ще і від зет-воєнкорів, тому було багато сумнівів і недовіри щодо цієї інформації. Але потім сам Трамп заявив, що через «сильний холод, такий самий як в США», він «особисто попросив Путіна не обстрілювати Київ та інші міста й містечка протягом тижня». Нарешті і президент Зеленський підтвердив інформацію про «енергетичне перемир’я», подякувавши Трампу. Але одночасно стало зрозумілим, що Україна до цих домовленостей не має відношення.

Так що означає це «енергетичне перемир’я»? Йдеться про приховані домовленості, які були узгоджені ще в Абу-Дабі? Або там домовлялись, але не домовились, і все вирішили прохання Трампа і «жест доброї волі» з боку Путіна? І чи можна тоді казати про «перемир’я»? У «добру волю» Путіна українці якось не дуже вірять. І тому є простір для інтерпретацій мотивів і наслідків «енергетичного перемир’я».

Майже напевно можна сказати, що в Абу-Дабі якихось конкретних домовленостей щодо «енергетичного перемир’я» не було, хоча ця тема, за словами президента Зеленського і повідомленнями західних ЗМІ, там обговорювалась. Якщо б в Абу-Дабі були домовленості про енергетичне перемир’я, американці, перш за все Стів Віткофф, відразу б про це сказали. Віткофф після першого раунду переговорів в Абу-Дабі з усіх сил намагався продемонструвати позитивні результати цих перемовин і, відповідно, своєї роботи. І якщо б саме тоді домовились про «енергетичне перемир’я», Віткофф обов’язково б про це сказав, щоб продемонструвати свої переговорні успіхи.

Те, що сказав Трамп, мабуть, так воно і було. Фактично, замість офіційних домовленостей відбулася банальна «понятійка», особиста домовленість між Трампом і Путіним. Нібито всі задоволені. Але за добу виходить Пєсков, речник Путіна, і каже, що це «перемир’я» триває лише до 1-го лютого. І хто кого дурить? Схоже, що черговий раз в дурнях опинився нинішній президент США. Добре, що він зрозумів (з великим запізненням), що російські удари взимку і в люті морози по енергетичних об’єктах Києва та інших міст України створюють справжню гуманітарну катастрофу, та ініціював «енергетичне перемир’я». Але зараз треба зрозуміти інше: Путін знов його дурить. Замість тижня «перемир’я» Росія збирається виконувати його лише 2-3 дні. І за «перемир’я» росіяни видають банальну паузу в повітряних ударах по Києву, що регулярно траплялося і раніше.

Тобто з цієї історії не треба робити великі висновки і не варто це «перемир’я» сприймати як пролог завершення війни і прелюдію до мирної угоди. Це ситуативне реагування Трампа на реальну і гостру проблему, і ситуативна тактична гра Путіна по відношенню до Трампа. Це не перше, і, мабуть, не останнє тимчасове (кількаденне) умовне «перемир’я», яке оголошує Путін. Це його тактична гра навколо переговорного процесу. Тим не менш, деякі корисні висновки з цього «перемир’я» треба зробити, а також необхідно їх використати в подальшому переговорному процесі.

По-перше, вся ця історія зайвий раз засвідчила, що Трамп залишається дуже важливим і потрібним для Путіна, і заради Трампа російський диктатор готовий на певні політичні жести і навіть поступки (хай поки і суто формальні). І президенту США було б варто використовувати це більш наполегливо і регулярно. Тоді буде і більше результатів у переговорному процесі. До речі, також стало зрозумілим, що між Кремлем і Білим домом відбувається неофіційна комунікація, про яку широку громадськість не повідомляють.

По-друге, створено хай і тимчасовий, формальний і показушний, але все ж таки прецедент «енергетичного перемир’я». І він є важливим, як і локальні тимчасові «перемир’я» навколо Запорізької АЕС. І якщо це є можливим для Путіна на декілька днів, то треба це робити більш тривалим. І на другому раунді переговорів, які мають відбутися 1 лютого (можливо не в Абу-Дабі, можливо і в іншу дату, у зв’язку з ситуацією навколо Ірану) обов’язково треба ставити питання щодо пролонгації «енергетичного перемир’я» та його юридичного оформлення. І це треба робити не лише українській делегації, а в першу чергу американським переговорникам.

Неофіційні домовленості не працюють, як свідчить досвід і нинішньої адміністрації США. У березні 2025 року США вже домовлялися про енергетичне перемир’я між РФ і Україною. Але ті домовленості не були формалізовані юридично. І все завершилось швидким провалом. Тому будь-які нинішні переговорні домовленості треба юридично оформляти. Інакше на наступному раунді переговорів російська сторона буде це переглядати на свій лад. Це їх типова переговорна тактика, за свідченням наших дипломатів.

Те, що на другому раунді переговорів не буде Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера не треба сприймати як новий формат переговорів і вихід США з переговорів про завершення російсько-української війни. Головні американські представники у наших переговорах, скоріше за все будуть відсутні тимчасово, у зв’язку із загостренням ситуації навколо Ірану (Віткофф офіційно задіяний в переговорах з Іраном, можливо до цих переговорів долучиться і Джаред Кушнер). Але, судячи з того, що сказав держсекретар США Марко Рубіо на слуханнях в Конгресі США, американські представники на другому раунді переговорів в Абу-Дабі (або іншому місці) все ж таки будуть.

Без активного американського посередництва навряд буде можливий «продуктивний і конструктивний» переговорний процес між Україною і Росією. Однак за відсутності Віткоффа і Кушнера не варто очікувати від другого раунду переговорів якихось проривних рішень. Скоріше за все, це буде суто технічний переговорний раунд. Віткофф і Кушнер зробили запуск прямих змістовних переговорів, в поточному режимі вони можуть продовжуватись і без них, а от для ухвалення принципових політичних рішень їх участь в мирних перемовинах буде необхідною.