Як «енергетичне перемир'я» обернулося проти Трампа

Фарс з так званим «енергетичним перемир’ям» і заява президента Трампа про те, що Путін «дотримав слова» викликали величезне обурення українців.

Але, насправді, нічого дивного не сталося. Вся ця історія є показовим діагнозом політичної поведінки Трампа, особливостей його взаємин з Путіним і хибної стратегії миру з боку нинішнього президента США.

З ініціативою цього енергетичного перемир’я Трамп нібито хотів зробити як краще, а вийшло не просто як завжди, стало гірше. Ефект виявився прямо протилежним намірам Трампа. Нібито йшлося про жест доброї волі. В першу чергу з боку Трампа, але також і з боку Путіна. Все це мало виглядати як «шлях до миру», початок «деескалації військових дій», «створення атмосфери довіри». Це я цитую деякі «експертні оцінки» про добрі наміри цього енергетичного перемир’я та його потенційні політичні наслідки.

Насправді все сталося навпаки. Замість «жесту доброї волі» це виглядало як цинічне знущання. Це була не класична політична угода, а таємний «договорняк» між Трампом і Путіним з незрозумілим і невідомим змістом (про що свідчить і плутанина з термінами «перемир’я»). Трамп заявив про тиждень «перемир’я».

Насправді було лише декілька днів і тільки коротка пауза з ударами по Києву. І якщо домовлялися про енергетичне перемир’я «з неділі до неділі» (тобто з 25 січня по 1 лютого), чому Трамп сказав про це, коли так зване «перемир’я» вже закінчилось? Чому про узгодження цього «перемир’я» не сказали відразу після його погодження?

Дональд Трамп вперше оголосив про досягнення домовленості щодо «енергетичного перемир'я» 29 січня 2026 року і не сказав, з якої дати воно почалося. У Кремлі визнали наявність «енергетичного перемир'я» лише 30 січня. Якесь дивне «перемир’я», про яке повідомляють пост-фактум, зокрема не повідомляють про це своєчасно одну з сторін війни – Україну. І про яку «атмосферу довіри» після цього можна казати?

Замість реального припинення вогню по суті була його показушна імітація на декілька днів. Замість деескалації бойових дій в Україні ми побачили нову ескалацію ударів по Києву і українській енергетиці.

Відносини Трампа з Путіним – це окрема реальність, паралельна і абсурдна. Сліпа довіра Трампа до Путіна це окремий психологічний феномен. Правда, як свідчить практика, цю «довіру» час від часу вдається руйнувати. І над цим варто працювати.

Тим не менш, очевидно, що Трампа і Путіна тягне один до одного. Якась «хімія» між ними є. У той же час їх стосунки є суперечливими. У кожного своя гра, і свої власні мотиви, які часто густо є протилежними. Зокрема це стосується війни Росії проти України. Трамп хоче її якомога швидше завершити, а Путін, навпаки, прагне її продовжувати.

Однак заради Трампа він демонструє готовність домовлятися, але лише з Трампом і на своїх умовах. В їх відносинах Трамп є стороною, яка веде, постійно щось пропонує. Путін грає «другим номером», але навчився вдало маніпулювати ініціативами і намірами Трампа.

Історія з так званим «енергетичним перемир’ям» зайвий раз все це підтвердила. Ініціював його Трамп. А Путін цим скористався. Для нього це був шанс відновити довіру Трампа, продемонструвати йому свою повагу, зробити для нього персональний жест «доброї волі». Відбувся черговий сеанс путінського масажу марнославного «его» Трампа. І Трампу це знов сподобалось. Але так зване «перемир’я» відбулось на путінських умовах і в путінському стилі – всього на декілька днів і в форматі таємних домовленостей, якими можна маніпулювати.

Єдиний позитив, яким треба скористатися, – це сам прецедент енергетичного перемир'я. Виявляється, що під впливом Трампа Путін на це може погоджуватись. Так тоді президенту США треба впливати на російського очільника більш наполегливо і регулярно, і добиватись від нього згоди не на короткочасні поступки, а на системні компроміси. Зокрема, предметом офіційних переговорів має стати те саме енергетичне перемир’я, але на тривалий час, з можливістю і необхідністю пролонгації, і обов’язковою формалізацією в конкретному переговорному документі.

Уроки цього «енергетичного перемир’я» є переважно негативними. Перемир’я за правилами Путіна – це шлях не до миру, а до продовження війни. Неофіційні і неформальні, а тим більше таємні домовленості, а також короткочасні функціональні «перемир’я» не дають сталого і надійного результату. Про це свідчить не тільки історія з нинішнім «енергетичним перемир’ям», а і спроба, яка була в березні минулого року, коли американці домовились про припинення вогню по об’єктах енергетики окремо з росіянами і окремо з нами. Але те «перемир’я» не було узгоджено і формалізовано в спільному документі, однаковому для України і Росії. І все швидко провалилось, тому що росіяни почали маніпулювати умовами тієї «угоди», висуваючи додаткові вимоги.

У зв’язку з цим ще один важливий урок саме для американців. Коли американські переговорники, особливо сам Трамп, починають йти на відчутні поступки росіянам, висловлювати їм компліменти і позитивні оцінки, тоді у Кремлі нахабніють і починають висувати ультиматуми.

Позитивна оцінка, яку дав Трамп діям Путіна щодо «енергетичного перемир’я» відразу негативно вплинула на переговорний процес в Абу-Дабі. Росія почала вимагати не лише виведення українських військ з Донбасу, а й визнання російського статусу Донбасу.

Звісно, що це остаточно заводить переговорний процес у глухий кут. В адміністрації Трампа колись мають зрозуміти, що загравання з росіянами – це шлях до провалу мирних переговорів. І що нам робити з таким Трампом, який регулярно робить дивні речі і хибні заяви?

Деякі гарячі голови пропонують грюкнути дверима і вийти з мирних переговорів, зайняти максимально жорстку позицію, зокрема і в стосунках з американцями. І що ми отримуємо? Ще одного дуже потужного противника, який стане вже не посередником в припиненні російсько-української війни, а ситуативним партнером нашого головного ворога. Не думаю, що це буде оптимальна поведінка з нашого боку.

Самого Трампа ми не змінимо, ні в прямому, ні в переносному сенсі, а от впливати на його позицію все ж таки можливо. З Трампом та його адміністрацією ми вже напрацювали достатньо ефективну тактику: не казати Трампу «ні», але наполегливо відстоювати наші інтереси в конкретному переговорному процесі; не вставати в позу ображеного в тих питаннях, в яких ми категорично не погоджуємось з Трампом, а намагатись впливати на позицію Трампа, нейтралізувати (хоча б частково) російські впливи на президента США. Повної перемоги в цьому процесі не буде, а от відстоювати і просувати наші переговорні позиції, як свідчить практика, цілком можливо.

Впливати треба на різних рівнях, у різних формах і по різних каналах: якщо можливо, то безпосередньо на самого президента США, але частіше це можливо через представників його адміністрації, через його оточення, через мас-медіа, з яких він отримує інформацію, через громадську думку США, на яку Трамп все ж таки змушений звертати увагу.

Впливати треба і через переговори в Абу-Дабі, і через генсека НАТО Марка Рютте, який вміє переконувати Трампа, через інших наших друзів в США і Європі. Зокрема варварські атаки Росії на енергетичну структуру України нещодавно обговорив з Трампом прем’єр-міністр Великобританії Стармер. Треба працювати і по офіційних і неофіційних каналах.

Посол України в США Ольга Стефанішина передала в Держдепартамент США всю необхідну інформацію про те, що насправді робила Росія під час так званого «енергетичного перемир’я». Але цю інформацію можна донести до американських високопосадовців і в інший спосіб. От саме зараз (з 2-го по 7 лютого) посольство України в США проводить у Сполучених Штатах «український тиждень». Це вже традиційна акція, яка проводиться п’ятий раз, яка є платформою для діалогу, адвокації та партнерства між Україною та Сполученими Штатами.

У заходах «українського тижня» візьмуть участь близько 2 тисяч учасників – серед яких конгресмени, українські урядовці, експерти, дипломати, релігійні лідери, ветерани, представники бізнесу та громадянського суспільства. І зараз це спосіб і нагода привернути увагу американців, в тому числу і тих, хто ухвалює рішення (від конгресменів до Білого дому) до України, і того, що зараз у нас відбувається внаслідок російських ударів, в тому числі і в контексті так званого «енергетичного перемир’я».

Тому при кожному новому «вибрику» Трампа не варто впадати у відчай та і взагалі в полон будь-яких негативних емоцій. Це просто черговий сигнал тривоги – з президентом США знов проблеми, відповідно потрібні екстрені заходи реагування. Боротьба за вплив на Трампа – це перманентний процес, в якому ніколи не можна заспокоюватись і зупинятись.