Пауза у війні: Ключ до перезавантаження чи втрата часу?

Як ковток свіжого повітря.

Напишу вкрай непопулярну позицію. Але відмінність державників від політиків саме у тому і полягає, що перші не обовʼязково мають подобатись електорату, як вправний лікар не завжди подобається пацієнту.

Отже, я щиро сподіваюсь, що вже цього року війна зайде у глухий кут, на фронті встановиться динамічна рівновага, наші західні партнери домовляться з Китаєм – і в Україну прийде відносний мир. Швидше за все ненадовго. І вже напевно – не назавжди.

Звичайно орда спробує використати павзу для переозброєння та перегрупування. Але хто не дає нам зробити те саме, тільки ефективніше? Перерва у двобої двох боксерів дає шанси на відновлення обом. Питання тільки у тому, хто краще нею скористається.

Але пауза у війні нам потрібна більше, аніж росіянам навіть не так з причин переозброєння чи перегрупування. Якщо Московія без великих зусиль законсервувала владу упиря ще на 6 років під час війни, то Україні вкрай потрібне перемирʼя аби владу оновити.

Ключ до нашої перемоги (чи навіть виживання) лежить не у Москві чи у Вашингтоні, навіть не на проспекті Повітряних сил у Києві, де знаходяться Міноборони та Генштаб – він лежить у владному трикутнику на Печерську. І чим довше ми зволікатимемо з оновленням влади, тим важче цей ключ буде знайти.

Трагедія сучасної України не тільки у тому, що нам не поталанило мати сусіда-некрофіла. Наша трагедія також у тому, що воюючи проти дракона, ми все більше стаємо на схожими на нього. Парламентаризм фактично поховано. Здирництво правоохоронців під приводом забезпечення держбезпеки (памʼятаєте сумнозвісні «органи держбезпеки» часів сталінізму?) стає нормою. Усі засадничі рішення у країні ухвалює лише одна особа та її почти. Корупція квітне буйним цвітом.

Чим не рімейк часів росії часів раннього путіна, який тоді був народним героєм, бо обіцяв «мочити терористів у сортирі» і – слід визнати – мочив?

Тому нам як ковток свіжого повітря потрібна пауза у війні. Аби мати шанс перезавантажити владу. Нагадати олімпійцям, кому вони зобовʼязані своїми нинішніми посадами. Навести лад у власній країні. Вільно продискутувати, що вважати перемогою і як нам далі жити, якщо ми розуміємо, що росія нікуди не подінеться і принципово не зміниться.

Тому я молюся, аби бодай ненадовго гармати, дрони та ракети замовчали – і стало знову чутно слова. Бо схоже ми щодня стаємо глухішими і глухішими від постійних вибухів...