Чи почують на окупованих територіях український контент?

Свого часу, коли СРСР працював над створенням і випробуванням нейтронної зброї (яку на той час вже мали США), був запущений міф про «гуманність» цих зарядів — живу силу знищує, а всі матеріальні речі залишає неушкодженими. Насправді ця тактична ядерна зброя, хоч і має меншу потужність вибуху, так само знищує все в епіцентрі та руйнує в межах радіусу нейтронного ураження споруди, лісові насадження, наявну техніку тощо.

Ця аналогія виринає із пам’яті, коли згадую 2014 рік і переконання деяких політиків і навіть державних діячів, що телепередавальні вишки, розміщені на окупованій території, не потрібно знищувати — великої шкоди вони не заподіють, а нам потім знадобляться. Насправді розмір «враження» свідомості українських громадян на окупованих територіях і в прифронтовій, нашій зоні (та й далі також) не піддається математичному виміру формальної логіки. Хоча зрозуміло, що наслідки цього враження доведеться долати десятиліттями.

Нещодавно Національна рада України з питань телерадіомовлення повідомила, що з жовтня цього року на окуповані території Донецької й Луганської областей, а також на територію анексованого Криму мовлення здійснюватиметься на 75% українською мовою. Але чи почують (тобто сприймуть і повірять) український контент в цих районах? Чи не ушкоджено там все живе (українське) «нейтронною» зброєю ворога — путінським телебаченням і радіо? Чи не запізнилися наші діячі від телебачення і радіомовлення зі своїми ініціативами і їхньою реалізацією?

Питання протидії і нейтралізації агресора саме в комунікаційно-контентній площині стояло з першого дня вторгнення путінських сил в Україну, а насправді ще й раніше. Однак ніхто з перших осіб не спромігся винести це питання на рівень надважливого і першочергового в національній безпеці ні тоді, у 2014 році, ні навіть зараз, коли ми вже маємо досвід, необхідне устаткування, відповідну законодачу базу тощо. Питання інформаційної безпеки нині є домінуючим і не лише в Україні. Це проблема світового масштабу.

Для нас важливість саме українського контенту полягає ще й в тому, що саме таким чином ми можемо зупинити подальше проникнення «руского міра», відірвати українського громадянина від радянсько-російського дискурсу «єдіного народа», прискорити самоідентифікацію українства по всім усюдам.

Маємо пам’ятати, що недарма путінці надвелику увагу приділяють саме питанню недопущення чи хоча б ослаблення процесу поширення української мови на так звані вразливі території країни. Вони, на відміну від наших очільників, давно зрозуміли, що тільки українська мова запанує скрізь у державі «рускій мір» згине як нечисть на світанку. Тому Кремль так наполегливо активізує своїх іноземних посіпак (часто це наші сусіди) довкола мовних питань, намагаючись у такий спосіб збити рух країни у європейському напрямі.

Мова нині є не тільки і не стільки найважливішим засобом спілкування і пізнання, скільки питанням національної безпеки. І створення якщо не структурного підрозділу, скажімо у складі секретаріату РНБО, то хоча б постійного напряму державної уваги (щоквартальний розгляд на засіданні РНБО) варто було поставити на найближчий порядок денний керівництва держави.

Перемога над агресором нині кується не лише на полі бою чи на дипломатично-переговорних раундах. Найпотужніше вона формується через життєстверджуючий поступ української мови, культури, цінностей Майданної України.