Чи є різниця між владою та опозицією в РФ

Філософ Шопенгауер зауважив, що кожну людину можна вислухати, та не з кожною варто розмовляти. Так і у випадку дивного збігу заяв: одна з них належить заступникові радбезу РФ, карикатурному Дмитрові Медведєву, інша – відомому російському опозиціонерові, свого часу – навіть в'язню Кремля, ексвласнику ЮКОСа та банку Мenatep Михайлові Ходорковському.

Ці заяви варто вислухати лише з однією метою. Якщо хтось ще плекав певні надії на те, що є різниця між путінськими чиновниками й «харошимі русскімі», то і Медведєв, і Ходорковський розвіяли ці ілюзії.

Що каже експрезидент Росії, а тепер невтомний блогер Медведєв у паузах між алкогольною прострацією? Він, як зазвичай, лякає «ситу Європу» тим, що через підтримку України у війні з Москвою вона стане «рідше митися» і «прикрутить газові конфорки». А ще кремлівський карлик пророкує Старому світові «національне приниження». Мовляв, – виголошує Медведєв, цілячи у «хворе», на його думку, місце європейських лідерів, – колишні всесильні імперії стали «об'єктами маніпуляцій» з боку «колишніх невдах-недомірків, «ну добре, колишніх «великих князівств» – польського та литовського. Це дуже принизливо. Особливо для прямих нащадків громадян Римської імперії – квіритів. Та й для нащадків войовничих франків та галлів».

Тут Медведєв потрапляє в одразу три пастки: часову, світоглядну та історичну. Перша у тому, що час імперій минув (може, на болотах щось проґавили?), вони не є «взірцем» чи «трендом» XXI століття. Друга пастка – у сучасному світі з великою пересторогою ставляться до власного імперського минулого, намагаючись навіть певним чином «загладити» почуття вини за попередників, які завдали болю давно колонізованим народам. З точки зору Медведєва – це дивина, бо російська імперська традиція полягала геть в іншому, і, великою мірою, те, що Москва називає «спеціальною військовою операцією» в Україні, спровоковане саме такою поставою кволої метрополії до вчорашніх васалів.

І третя пастка, – історична. Бо «великі князівства», точніше Велике князівство Литовське, Руське, Жемайтійське, об'єднавшись з Польською Короною, утворили могутню державу, яка доволі успішно протистояла Москві. І далебі, – часто впливала на диких сусідів, серед іншого, й у царині просвітництва.

Але Медведєв цього або не знає, або маскує невіданням справжню причину своєї люті до «великих князівств». У кремлі, зрештою, не тільки там, але й у ЄС, зауважують посилення впливів східного флангу Унії, його вирішальну роль у спротиві Росії. Я вже писав про те, що Стара Європа має певну осторогу до народження нового центру впливу у Варшаві, балтійських столицях і в Україні. Цей центр категорично виступає проти будь-яких «сентиментів» до російського монстра, і демонструє готовність взяти на себе роль форпосту на межі демократії та тиранії. Щобільше, саме у потенційному Міжмор'ї дуже серйозно ставляться до того, у якому форматі залишиться переможена Росія, і наполягають на демонтажі путінської імперії. І тут на її захист кидається «антипутінець», «демократ» Михайло Ходорковський. Він закликає відмовитися від планів розвалу «федерації» на кшталт колишньої Югославії. «Залиште нам Росію!», – волає вчорашній полів'язень. І пропонує свій варіант форматування імперії – за принципом Швейцарської конфедерації. Тобто, – «как нє митьєм, то катаньєм», але рятуйте Росію у її нинішніх кордонах!

При цьому Ходорковський якось легковажно, щоб не сказати зверхньо, оминає думку головних гравців цієї війни, які зосередилися на тому, аби урешті-решт укоськати «російського ведмедя», бо зрозуміли, що інакше просто відкладуть «на завтра» ще не одну війну. Ходорковському не важить налаштованість народів, яких досі утримує «федерація» у ролі «менших братів», експлуатуючи природні багатства їхніх земель, кидаючи їхніх чоловіків у пекло війни проти України. А вони, – ці народи, – не тільки заслуговують, вони вимагають реалізації права на своє життя, поза московським диктатом.

Колишній товстосум, пограбований путінським режимом, мріє повернутися у Росію, де перед ним відкриються нові можливості для збагачення. Між іншим, і коштом надр, розташованих явно не у зоні «Золотого кольца». Там особливо нічого шукати…

Для того, щоб переформатувати Росію на кшталт Швейцарської конфедерації, треба, щоб тамтешні еліти мислили, як швейцарці. А не трималися імперських звичок і стереотипів, визнали нарешті історичну провину перед гнобленими, і не ставилися до них, як до «невдах-недомірків» (див вище).

То чим імперство Медведєва відрізняється від імперства Ходорковського? Обох можна вислухати, але чи варто з обома розмовляти?