ІДІЛ проти «русского міра». Чи є між ними різниця?

Відповідальність за криваву масакру на концерті групи «Пікнік» взяла на себе фундаменталістська ісламістська ІДІЛ, точніше, – її філія ІД-Х, тобто Ісламська держава – Вілаят Хорасан. Цією своєю заявою терористи знищили первинну російську версію, яку й слід було очікувати, – мовляв, це справа рук українців. З іншого боку, бездіяльність спецслужб Росії, які проґавили у себе під носом, у центрі російської столиці озброєних бойовиків, свідчить про те, що Путін від початку мав намір використати різанину для власних злочинних інтересів.

Ісламісти, і зокрема ІДІЛ, є нічним жахом для західних політиків, і американських зокрема. Нагадаю, що Путін вже свого часу використав схожий фінт, запропонувавши Вашингтону співпрацю у боротьбі з тероризмом після трагедії у Всесвітньому торговельному центрі Нью-Йорка.

Так і цього разу, – кремлівський терорист, викрадач дітей, воєнний злочинець має надію на те, що Захід пожертвує допомогою Україні заради «спільної боротьби з тероризмом».

Але цього разу демократичний табір має бути обачнішим ніж, даруйте за гру слів, Барак Обама з його ідеєю «перезавантаження» відносин з Москвою.

Причин для такої обачності та далекоглядності аж забагато. Я вже навіть не кажу про повномасштабну війну в Україні, яку Кремль завзято видає як «спротив колективному Заходу», який, мовляв, руками українців хоче знищити Росію. Це, так би мовити, вершина айсберга…

Річ у тім, що й Ісламська держава, і Російська Федерація є утворами нового типу, – мережевими державами, і в цьому їхня найбільша небезпека.

Знано, що ІД – віртуальне мережеве утворення з осередками войовничих ісламістів у різних країнах світу. Вони можуть бути активованими у будь-який час та у будь-якому місці, яке видаватиметься лідерам придатним чи гідним атаки. Останнім часом такими цілями були не стільки європейські країни чи Америка, як здебільшого – країни Південної та Центральної Азії, де ІД веде війну з Хезболлою, ХАМАСом та Талібаном. Чому так? Бо вважає їх «неправильними» мусульманами. Ну й, звісно, Ісламська держава приросла своїми структурами на теренах Росії, зважаючи на зростальну кількість мігрантів-мусульман. І саме Росії ІД висуває звинувачення в геноциді ісламського населення Чечні, Афганістану та Сирії.

Але прискіпливіше гляньмо на Росію і її «русскій мір». Ми ж не забули слова Путіна про те, що, мовляв, «Росія не закінчується ніде», що там, де перебуває бодай один росіянин – там і є «русскій дух» і «русскій мір». Що Москва захищатиме «русскоязичних» у будь-якій точці земної кулі. І це справді так, причому, такі божевільні ідеї виникли у кремлівського стратега не на голому місці.

Кажуть, що Путін дуже захоплюється не тільки ідеями батька російського фа-му філософа Ільїна, а й розмаїтими «ученнями» та «практиками» юродивих, святих, шаманів тощо. У цьому коктейлі путінського світосприйняття не останню роль відіграли наближені до нього олігархи Ковальчуки та Костянтин Малофеєв (справжній православний бос Росії, зі своїм медіахолдингом та, кажуть, тіньовим бізнесом Російської Патріархії). А маразматичні месіанські ідеї Путін перейняв від Кирила Гундяєва. Принаймні так вважає богослов та філософ Кирило Говорун.

Свого часу політтехнологи на кшталт Щедровицького, Павловського та іже з ними переконали Путіна у потребі вивчення так званої спадщини Сєргія Радонєжского. Був такий юродивий монах-фанатик, який ще у 14 столітті, висловлюючись сучасною мовою, проповідував територіальну експансію «Расії-матушкі». На його думку, для цього навіть не слід вдаватися до збройної сили, варто лише на землях «іновірців» створити розгалужену мережу «скитів», і монахи самотужки зроблять свою справу.

Так от, середньовічні ідеї припали до смаку сучасним російським «боярам», та так, що вони згуртувалися в Ізборскій клуб, а вже це збіговисько, здавалося б, розумних та освічених людей, народило «Русскую Доктрину. Сєргієвский проект», який державним коштом та залученими фінансами олігархів був покликаний створити осередки «русского міра» по всьому світу. І не тільки в цивільних чи військових інституціях, а й у середовищах на кшталт ІДІЛ, Хезболли чи ХАМАС. Певна річ, під патронатом та недремним оком ГРУ, ФСБ та інших зацікавлених служб.

Для вітрини ці «сЄргієвські» осередки у «миру» були, здебільшого, культурно-просвітницькими. Та, зважаючи на крайній консерватизм, ба навіть мракобісся деяких персонажів з Ізборского клуба, наприклад Проханова, за 20 років діяльності проєкту перетворилися на середовища православних фундаменталістів.

Докази? Та навіть учорашній «Наказ всемирного русского собора», який прямим текстом називає війну Росії проти України «священною», яка ведеться для «захисту духовного простору Святої Русі» проти «сатанинського» Заходу. 

А про тотальну інвазію цієї дрімучої інфекції годі й говорити. Я не наводитиму тут цифри та факти. Скажу лише, що у маленькій Португалії фонд «Русскій мір» фактично контролював три університети та з пів десятка друкованих видань.

І, певна річ, мережа «русского міра» не створювалася заради мережі. Її осередки можуть бути розбудженими в потрібний для Москви час і в потрібному політичному контексті.

То ж чи є суттєва різниця між Ісламською державою і «русскім міром», павутиння якого вже присутнє майже повсюдно. Чи є різниця між двома фундаменталістськими, агресивними віртуальними мережевими державами? І чи раптом, – коли для цього визріють умови, – вони не поєднають зусилля, попри нинішню ворожнечу?

Ось що повинні затямити ті, хто зараз на емоціях візьметься за чергове «перезавантаження» відносин з Росією для «боротьби з тероризмом». Бодай такі мали б уточнити: з яким?

Знаєте, я часто згадую роман Юрія Щербака «Час смертохристів» з трилогії «Час тирана», і не перестаю дивуватися далекоглядності автора, який, до слова, зобразив у своїй, здавалося б, утопії війну мережевих держав.