Деградація путінської Росії

До Йосифа Віссаріоновича йому, правда, далеко, – питання мовознавства його наразі не переймають. А от історія… Правда, виходить косо й криво, та це не применшує бажання Путіна донести до загалу світло історичної істини.

На Східному економічному форумі він переплутав Троцького (Бронштейна) і Едуарда Бернштейна. Майже втрапив, бо обидва були лівими. Останній – німецький соціал-демократ, а Лев Троцький – соратник Леніна, опісля вбитий за наказом Сталіна у Мексиці. Агент НКВД порішив його льодорубом…

Помилка Путіна полягала в авторстві цитати «Рух – все, мета – ніщо», яке наш «історик» приписав Леву Давидовичу. Але я чомусь думаю, що обмовка була свідомою, з огляду на контекст далекосхідної зустрічі «вождя» з іншим «великим лідером» – північнокорейським диктатором Кім Чен Ином.

По-перше, Путін полестив Кіму знанням основ чучхе – офіційної ідеології КНДР, укладеної ще Кім Ір Сеном. Той, інший Кім, – «сонце і місяць» північнокорейської деспотії, чомусь геть не злюбив Троцького з його ідеєю «всесвітньої революції». Тому коли Путін заявив, що теорія Лева Давидовича «погана», то, мабуть, спричинив внутрішнє схвалення свого візаві.

По-друге, Путін, звісно, не оминув Україну. Власне, він (або його двійник, – тут звична вже дилема) й приїхав на зустріч з Кімом через проблеми «СВО», – канючити зброю і, можливо, поповнення гарматного м'яса коштом північнокорейських кріпаків. Але, згідно з теорією ВВП, Україну придумав Ленін, а Троцький, – і це зазначають навіть наші історики, – був чи не найбільшим «українофілом» серед більшовицької зграї. Уродженець Херсонщини, він, до прикладу, схвалив участь делегації УНР на перемовинах у Бресті (харківського ленінського квазіуряду там, до слова, не було), доволі лояльно ставився до української мови та українських кадрів. Тож зайвий раз пнути покійників Путіну – бальзам на душу.

А «нелюбов» північнокорейських диктаторів до Троцького пояснюється просто. Вони також обрали Сталіна, – кімісти (ті, що сповідують чучхе) є чи не найяскравішим зразком ізоляціоністів, які не сприймають «імпортного марксизму» і націлені тільки на «власні сили».

Ин, звісно, у приватному сибаритському житті не цурається усіляких там благ західної цивілізації, як, зрештою, й Путін. Але в умовах майже тотальних санкцій кремлівському старцю знадобиться пропагандистський досвід Пхеньяна у питаннях «імпортозаміщення».

Хай там як, обидва диктатори мали про що поговорити, і не тільки на світоглядні теми. І ця розмова зайвий раз засвідчила дегенеративну траєкторію, що її обрав Путін, леліючи сліпі фантазії повернення колишньої величі Росії. Ця лінія передбачає не тільки ізоляціонізм велетенської країни, яка не зуміла вписатися у тренди XXI століття, вона зумовлює макабричні політичні союзи зі схожими режимами. Для вирівнювання позицій РФ і КНДР є багато підстав – і відсталість економіки, технологій, і внутрішній диктаторський устрій, і ідеологічні доктрини – чучхе в концтаборі Кімів, і неосталінізм у Росії. А ще – притаєне для пхеньянського режиму і відверте для путінізму бажання зовнішньої експансії. Шляхом війни, геноциду і руйнувань досягнень «ненависної та чужої» цивілізації.

Деградація путінської Росії наочна. Якщо раніше Путін пробував загравати з більш-менш серйозними гравцями на світовій шахівниці, – Китаєм, Індією, грандами Глобального Півдня, то тепер йому залишилися тільки КНДР та купка африканських бантустанів у ролі статистів і сліпих голосувальників на засіданнях Генеральної асамблеї ООН.

До слова, після зустрічі й домовленостей Путіна та Ина, Пекін попередив МЗС Росії та КНДР про заборону транзиту вантажів військового призначення через свою територію. Союзничок називається…

А Троцький? Що Троцький… Він не допоможе ні Путіну, ні Кім Чен Ину. У всякому разі, навіть тим, що якось сказав своїм опонентам: «Я не вимірюю історичний процес метром особистої долі».