Реформи на часі. Ми завинили перед нашими дітьми

Як громадянка України, я зі сльозами на очах дивлюся фото й відео українських дітей, що опинилися в окупації. Відчуття, що це сцена реального зґвалтування.

Якась чиновниця, діяльність якої, я сподіваюся, розслідуватиме СБУ, повідомляє про 1 500 першокласників в Херсонській області. Минулого року на вільній Херсонщині було понад 10 000 першокласників. Я щиро радію, що 90% дітей уникли необхідності навчатися під окупацією.

Але решта діток змушені махати ганчірками з «аквафрешем» під радянський гімн на окупованих територіях. Ще частину викрали і депортували до РФ, тож тепер вони йдуть на уроки в Рociї. А у вільних українських містах навіть ті, хто не вірить у Бога, моляться, аби в жодну школу не прилетіла ракета.

Сьогодні день, коли тисячі дорослих дивляться на свої фото на шкільних ґанках і розуміють, що тепер це – єдиний спосіб побачити свою школу, від якої лишилися самі руїни. День, що починається з інструкцій про порятунок під час повітряної тривоги.

Та попри цей біль і страх українські школи продовжують працювати, а ЗСУ роблять усе можливе й неможливе, щоб не дати кошмару pociйської окупації розповзтися далі.

І ми як суспільство, а особливо – політики, управлінці та освітяни – винні українським дітям та нашим захисникам і захисницям найкращу можливу освіту. Першим – для того, щоб в Україні було вільне, щасливе та відкрите суспільство, щоб наші діти могли жити своє найкраще життя – попри всі старання pycні їх цього позбавити. Другим – які щодня ризикують життям за нашу безпеку, нашу свободу, наше майбутнє. І без якісної освіти побудувати це майбутнє – неможливо.

Ми винні їм нормальну шкільну реформу, а не імітацію «для європейських партнерів». Ми винні їм продумані розумні рішення, що ґрунтуються на даних та дослідженнях, а не зроблене на коліні в останню мить. Ми винні їм гідні умови навчання, взаємну повагу в школі та здатність говорити правду і називати погану роботу поганою, а дурниці – дурницями. Без огляду на стаж, статус та родинні зв'язки.

Ми завинили їм зміни, які були на часі десятиліттями і які зараз саботують та гальмують, і то зовсім не через війну. Зараз ці зміни як ніколи – на часі.