Проблеми та перспективи контрнаступу ЗСУ

У цей тиждень ми увійшли одразу з кількома важливими тенденціями на фронті, які оформились буквально зараз. Їх варто сегментувати за кожним напрямком окремо:

По Півдню загалом – вчора нарешті було офіційне підтвердження про остаточне звільнення Роботиного, і про те, що наші війська йдуть далі вперед на Новопрокопівку та Очеретувате. З цього випливає одразу кілька важливих деталей.

Для початку, в публічному просторі уже виникла плутанина, коли говорять про прорив першої лінії оборони рашистів на Півдні, і при цьому чомусь мають на увазі так звану «лінію Суровікіна» з бетонними укріпленнями та «пірамідками».

Але ні, тільки зараз, в боях за Новопрокопівку та Очеретувате почнеться прорив цієї самої «лінії Суровікіна», і можливо ці бої стануть ще складнішими, аніж бої за теж Роботине.

Але є і позитивний момент – за Очеретуватим бетонні укріплення окупантів закінчуються, і від цієї точки може відкритись необхідний оперативний простір для масштабного вводу в бій механізованих підрозділів.

Є ще такий нюанс. Фактично ЗСУ зайшли в Роботине ще орієнтовно в 10-х числах серпня, уже 23-го над селом наші воїни здійняли Прапор України, але тільки вчора, 28 серпня було оголошено про остаточне звільнення цього населеного пункту.

Очевидно, що ці кілька минулих днів були витрачені не тільки на створення своєрідного «буферу безпеки» навколо Роботиного, щоб наші війська могли йти далі вперед, але й також – на зачистку «заблукалих» російських окупантів, які ще могли «чіплятись» за окраїну села.

З цього до речі випливає ще одна суттєва проблема, яка ускладнює (або ускладнювала) контрнаступ ЗСУ на Півдні. Російські загарбники доволі часто втрачають керованість на рівні цілих підрозділів (рота, батальйон тощо), і тоді вони уже не здатні на організовані дії при обороні чи контратаках.

Але натомість вони ще тривалий час здатні «чіплятись» за свої позиції невеликими групами, утворюючи те, що рашистським військовим сленгом називається «очаг сопротивления». Щоб зачищати такі «очаги», теж треба окремі зусилля наших штурмових груп.

Характер дій наших військ по Токмаку поки передбачати зарано. Бо заявлений вчора вектор руху на Новопрокопівку та Очеретувате може вказувати і на прагнення нашого командування просто обійти вузол оборони рашистів у Токмаку, а може вказувати і на те, що наші війська можуть піти на штурм позицій ворога, ударивши по найбільш неочікуваному місці.

Активізація наших ударів по тимчасово окупованому Криму ще не означає «встановлення вогневого контролю». Це означає лише появу можливостей завдавати ударів з певною регулярністю.

По Бахмутському напрямку – давайте для початку співставимо ці два факти: станом на вчора окупанти досі продовжували контратаки біля Кліщіївки, і водночас за минулий тиждень наші війська звільнили там 1 кв. кілометр території.

Це вкотре демонструє характер протистояння на цій ділянці фронту: рашисти намагаються брати масою своїх кадрових військ, натомість штурмові бригади ЗСУ переважають їх своєю якістю.

Навіть якщо в західних ЗМІ й далі мусується ця тема, командування ЗСУ навряд чи піде на поводу та відмовиться від активних дій біля Бахмуту з перекиданням штурмових бригад на Південь.

Не тільки тому, що наші війська мають просування біля міста-фортеці, але й тому, що тут на полі бою вдається сковувати російські боєздатні частини, які хоча б не заважають просуванню ЗСУ на Півдні. За даними з відкритих джерел, на Бахмутському напрямку рашисти мають близько 50 тисяч «багнетів».

По Куп’янському та Лиманському напрямках – з офіційних джерел надійшло уточнення, що лише на Куп’янському напрямку рашисти зараз мають 45 тисяч «багнетів», на Лиманському – 48 тисяч «багнетів». А до цього Командувач Сухопутними військами Сирський заявляв, що окупанти сюди якраз перекидають додаткові підрозділи.

Насправді, росіянам є звідки розгортати додаткові з’єднання, вони наприклад десантно-штурмові бригади почали нарощувати до дивізій, додаючи туди стрілецькі батальйони, і вже начебто почали процес створення загальновійськових армій на базі корпусів берегової оборони.

Історія в чомусь не нова, бо минулої осені на Харківщині зазнав розгрому зокрема 11-ий корпус Балтфлоту з Калінінграда.

За місяць РФ може поставити в стрій до 20 тисяч «багнетів». І це все означає, що ворог як мінімум має ресурси, щоб продовжувати тиск в напрямку на Куп’янськ.

Схоже, саме через ставку армії РФ на живу силу саме на цих двох напрямках фронту в США уже можуть розглядати варіант із передачею касетних реактивних снарядів до Himars на дальність до 45 км.

Якщо цей варіант справді обговорюють в США, як стверджують окремі західні ЗМІ, то це все виглядає дуже логічним. Бо застосування касетних 155-мм снарядів DPICM уже допомогло ЗСУ не дати рашистам пройти до Куп’янська.