Про передвиборчі обіцянки Зеленського та війну з Росією

Думаю, суспільні настрої відчувати насправді не так складно. Ми – народ емоційно щирий і відкритий, достатньо просто вміти слухати, аби почути, чим живуть співвітчизники. Хоча, іноді цікаво співставляти власні відчуття з офіційними даними. Скажімо, згідно з результатами останнього опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг», головним суспільним запитом суспільства до президента країни є припинення бойових дій на Донбасі. Себто, закінчення війни. Себто, мир. Боротьба з корупцією чи підвищення соціальних стандартів сьогодні для українців не є такими важливими. Що цілком логічно. І цілком зрозуміло. Країна воює шість років. І навіть ті, хто війну ігнорує й не помічає, все одно живуть в країні, яка воює.

Не дивно, що саме це питання (яке мимоволі переходить у претензію) до президента є сьогодні головним. Миру хочуть усі – і ті, хто воює, і ті, хто не помічає цю війну, і ті, хто вважає Росію агресором, і ті, хто готовий зустрічати російські танки квітами. Зрозуміло, що війна є каменем, який не дає країні рухатися, який тягне її на дно. Зрозуміло, що саме війна визначає нині наше майбутнє. Єдине, що не зрозуміло – як її завершити. Звідси, гадаю, і цей запит до влади. Влада обіцяла завершити війну, влада має це зробити. Інакше в неї будуть проблеми.

Тут ще така річ – президент Зеленський уже не перший український президент, для якого питання завершення війни може стати ключовим. Президентська історія його попередника теж, за великим рахунком, оберталася довкола подій на Донбасі – від обіцянки завершити АТО за лічені години, через події серпня 14-го, до того моменту, коли більшість суспільства дозволила переконати себе в тому, що це саме йому, президенту, вигідна ця війна. Не в останню чергу Володимир Зеленський теж переміг завдяки обіцянці завершити бойові дії. Запропонувавши максимально невибагливу й максимально нездійснену формулу – «просто припинити стріляти», якої українцям виявилось цілком достатньо, аби повірити й зробити свій вибір на користь нового обличчя.

Питання ще і в тому, що за подібні обіцянки обов’язково доведеться відповідати. Надто болючими й серйозними для суспільства вони є. Попередній президент за свою обіцянку завершити АТО в максимально короткий термін відповів завершенням своєї каденції. Чинний президент, хоче він того чи ні, теж змушений буде відповідати за обіцянку припинити стріляти. А ось чи зможе він це зробити – питання відкрите. Чесно кажучи, поки що президент Зеленський, на превеликий жаль, не справляє враження політика, який відповідає за власні обіцянки.

 якщо невиконання політиками більшості передвиборних обіцянок українським виборцем давно сприймається як норма, то ось у випадку з війною це не спрацьовує. Питання війни далі є тією «червоною лінією», заступати за яку українським політикам не варто. Гадаю, більшість із них і самі це розуміють, тому, попри весь передвиборний пацифізм, заступаючи на посаду, намагаються про ситуацію на Донбасі говорити більш-менш обережно. Щоправда, ситуацію на фронті це не надто змінює.

Питання війни з Росією лишатиметься визначальним моментом

Щоденна реальність є куди складнішою за передвиборну картинку і простого бажання завершити війну виявляється недостатньо, аби війна справді закінчилася. Припускаю, чинна влада сама розуміє, що похвалитись у цьому напрямку поки що особливо немає чим. А похвалитись, скоріш за все, хочеться.

Крім того, можна не сумніватися, що в кабінетах влади чудово відчувають ось цей суспільний запит, який ніяк не оминеш і ніяк не забалакаєш. Оскільки не може бути в країні «ні миру, ні війни». Війна – вона або є, або її немає. В нас вона є. Як її не називай. І як до неї не стався. Є лінія фронту, є загиблі, є ворог. І те, що частина наших співвітчизників насправді перебуває на боці ворога – лише ускладнює ситуацію, яка й без того є надто складною, аби її можна було вирішити, просто відмовившись стріляти у відповідь.

Зрозуміло, що питання війни з Росією в найближчій перспективі лишатиметься визначальним моментом і ставлення суспільства до влади, і ставлення світу до України. Зрозуміло, що ми далі будемо впиратися в цю стіну, намагаючись знайти вихід. І там само зрозуміло, просто очевидно, що війна не завершиться сама по собі. Думаю, це розуміють усі. Просто суспільство має сьогодні всі підстави ставити владі незручні питання. А ось чи є у влади на ці питання відповіді – чесно кажучи, не певен.