Наближається «путінське Ватерлоо» і російські генерали не можуть цього не відчувати

Те, що нині відбувається в Україні, крім всього іншого, є змаганням Путіна за отримання звання «найтупішого диктатора світу». Якби не затіяна ним війна з українцями, то він міг би собі спокійно правити ще років 20-30, «надуваючи щоки» і з високих трибун розповідаючи світові про велич «русского мира». Тепер же «розбите корито» путінського режиму стане наочним прикладом для усіх його колег-деспотів, чим і для них можуть закінчитися божевільні наміри, якщо вони робитимуть спроби втілювати їх в життя.

Тільки питання часу, коли для Москви це закінчиться тим, що їй не тільки доведеться повністю вивести свої терористичні війська з усіх окупованих українських територій, а й виплатити Україні великі репарації. А Міжнародний суд у Гаазі дасть чіткі оцінки військовим злочинам Шойгу, Лаврова, Матвієнко, Патрушева, Бортнікова та усіх інших подільників «довічного президента» Путіна, який виявиться на перевірку зовсім не довічним.

Нині для російських генералів відкривається чудове «вікно можливостей» виступити в Міжнародному суді в якості свідків, а не підсудних. Вирішивши питання з Путіним так само, як колись румунські військові його вирішили з узурпатором Ніколає Чаушеску.

Іншим прийнятним варіантом може бути кінець російського «царя» подібно до римського імператора Юлія Цезаря. Нині Росії потрібен свій Брут, щоб одномоментно покласти край всьому, що творить кремлівський старець. Хоча березневі іди вже пройшли, але чи варто довго чекати до того часу, коли настануть травневі іди?

Тут на роль Марка Юнія Брута ідеально підходить саме заступник голови Ради Безпеки Російської Федерації Дмітрій Медвєдєв. «Бункерний» довіряє Медвєдєву настільки, що в того є доступ до тіла головного російського «небожителя», і тепер тільки справа за тим, хто ж приєднається до Медвєдєва, якщо той вирішить ризикнути, щоб цим спасти себе від неминучого суду.

Власне іншого виходу у всіх них немає. Або лава підсудних в Гаазі, або мужній крок щодо зміни режиму і отримання індульгенцій від міжнародної спільноти.

Тепер для Путіна вже занадто пізно складати політичний заповіт, чи спробувати подати в останній момент у відставку, призначивши замість себе якусь декоративну фігуру. Оскільки поразка – це смерть для диктатора, і історія тут жодних винятків ні для кого не робить.

Не може світова спільнота дозволити собі, щоб кожен, хто має в своєму арсеналі ядерну зброю, міг робити зі своїми сусідами все, що завгодно. Включаючи незаконний перетин кордонів суверенної держави, вбивство жінок і дітей, бомбування забороненими в усьому світі касетними бомбами населених пунктів і знищення їхньої інфраструктури, оточення великих міст, щоб морити голодом їхнє населення.

Путін лякає світ ядерним Армагедоном і багато хто на Заході, на жаль, на це повівся. В європейських столицях продовжують вичікувати не дивлячись на те, що поряд з ними, в іншій частині Європи, геополітичний маніяк розв’язав варварську війну неймовірної жорстокості, спровокував гуманітарну кризу, якої не було з часів Другої світової війни, перетворив мільйони українських громадян на біженців.

Він не хоче звертати увагу на те, що затіяна ним війна в Україні вже збіднила російський середній та елітарний класи, просто розбила російську економіку, відрізала Російську Федерацію від цивілізованого світу, перетворивши її, по суті, на державу-парію, схожу на Північну Корею.

Біда Путіна в тому, що коли він побачить, що його імперія руйнується, йому не буде куди тікати. Хіба що в останній момент притулок може надати Китай, і то в обмін на колишні російські землі на Далекому Сході і в Сибіру. Проте політичне заслання для того, хто більше 20 років робив з Росією все, що хотів, не буде довготривалим. Навіщо Пекіну потрібен повністю відпрацьований матеріал?

Історики, котрі скрупульозно аналізуватимуть наслідки для Російської Федерації російсько-української війни, серед усіх бід, які принесло безумство тирана, не зможуть не відмітити того, що Путін повністю знищив міф про Росію як про військову наддержаву. Можливо одна з найбільших його поразок, що світ побачив наскільки вразливою насправді є РФ, не дивлячись на те, що Москва необачно замахнулася на світове панування.

Багатодесятилітня диктатура не зробила Росію сильнішою ні в економічному, ні у військовому плані. І росіяни дійсно потрапили в біду, коли вони просять у китайців військову допомогу, харчів і грошей лише після кількох тижнів боїв. Війна з українцями остаточно доб’є Російську Федерацію, оскільки в її ході українська армія стає все сильнішою, а росіяни слабшають.

Темний момент російської історії полягає в тому, що програючи в Україні, він здатен вирішити, що його може врятувати втягування НАТО в протистояння з Росією. Ідея застосування проти Польщі чи держав Балтії тактичної ядерної зброї зовсім не є фантастичною. Якщо він не вступить в боротьбу з Північноатлантичним альянсом, то чекісти не будуть довго терпіти Путіна.

Він може спробувати ухопитися за цю «соломинку», вважаючи, що конфлікт з США та НАТО допоможе розіграти карту «злого Заходу», і зомбовані телевізором росіяни поведуться на це. Адже єдина високоточна зброя Росії – це телевізор. Вражає мізки, навіть якщо їх немає.

З іншого боку, ні Сполученим Штатам, ні НАТО не вдасться вічно відтягувати військове втручання, адже війна в середині Європи не може тривати нескінченно, і колективний Захід мусить нарешті зробити свій остаточний вибір.

Також для Заходу настає час переоцінити глобальну ядерну загрозу з боку Москви. Якщо російська армія успішно може воювати тільки з мирним українським населенням і не спроможна навіть переміщувати своє військове спорядження, то чи варто дійсно вірити, що їхній ядерний арсенал здатен на щось інше, ніж підрив ракет на місцях запуску, якщо раптом буде активований.

Не дивлячись на те, що Путін готовий приховувати і ігнорувати все зростаючі втрати серед особового складу його армії, справжнє питання полягає в тому, як довго самі росіяни готові миритися з цим? Він може повністю контролювати телеефір і ЗМІ, але не здатен зупинити передачу інформації з вуст в уста та заблокувати наростаючу хвилю невдоволення серед населення, яке дізнається про загибель на цій несправедливій війні своїх рідних і близьких.

Росія затіяла війну з Україною, щоб задовольнити марнославство свого «лідера». Путін зробив, мабуть, одну з найбільших військових помилок усіх часів, атакуючи Україну. У Кремлі це зрозуміють занадто пізно, коли криза викликана цією війною, просто розчавить російську економіку. Однак загнаний у глухий кут «самодержець» відступати не збирається. Тому необхідно покінчити з ним до того, як він вирішить покінчити зі світом.

Щоб краще зрозуміти поведінку Путіна, варто вивчити як себе вів Гітлер в останні дні війни. Цей теж до останнього ховатиметься у своєму бункері, мобілізуватиме всіх, кого тільки зможе, і накаже російським військовозобов’язаним поливати українські поля своєю кров’ю до самого кінця. Росіяни мають вирішити, чи хочуть вони, щоб їхня країна закінчила так, як фашистська Німеччина в 1945 році.

Цілком очевидно, що Путін не зможе перемогти в довгостроковій перспективі. Його солдати залишаються без палива, без їжі та без води. Вони дізнаються про справжній стан справ на війні один від одного, дезертирують та здаються.

Наближається «путінське Ватерлоо» і російські генерали не можуть цього не відчувати. Питання лише в тому, коли українська армія розгромить московські орди по всій Україні. Росіяни мусять надовго засвоїти урок, що війна, яка ведеться без будь-якої причини, рідко закінчується добре для агресора.

Путін прагне з усіх сил «зберегти своє обличчя». І тут для нього існує запасний хід, яким він, скоріше за все, не встигне скористатися. Коли, наприклад, раптом пропагандисти одночасно на всіх телевізійним каналах почнуть заявляти – місія російських військ в Україні виконана. Успішно проведена «денацифікація» і «демілітаризація», тому Кремль вирішив вивести усі свої війська з української території. Єдиний розумний вихід – прийняти поразку, називаючи її для себе «перемогою».

Це б дало можливість Москві уникнути повного розгрому російської армії в Україні, але виведення військ автоматично не здатне зняти санкції з Російської Федерації. В Кремлі не хочуть зрозуміти, що санкції, котрі накладені на Росію, будуть тривати доти, поки в РФ не відбудеться зміна влади.

Треба віддати належне Путіну, менше ніж за місяць він спромігся поставити Росію на межу краху, в соціальному, економічному та політичному сенсі. І це єдине його «досягнення» в війні, котру він розв’язав з Україною.

Він вважає себе дуже розумним і великим стратегічним мислителем. До початку війни він був успішним клептократом, зробив своє найближче оточення дуже багатими людьми і повністю контролював конгломерат вертикально інтегрованих енергетичних компаній. Здавалося, що ще треба більше для повного «щастя» в їхньому розумінні? Але дуже захотілося ще й «величі».

Потенційно Росія могла бути набагато чимось більшим, ніж «заправка з ядерною установкою», але російському населенню, культурі та інституціям завжди бракувало всього того, що було б потрібно для створення вільного і демократичного суспільства.

Наразі світ бачив багато прикладів «великої держави», яка загрузла в «болоті», ведучи війну без перемоги проти людей, які відмовляються бути завойованими. Радянський Союз відчув це на собі в Афганістані, і російсько-українська війна може настільки підірвати сили росіян, що вони вже ніколи не будуть здатними загрожувати Заходу.

Путінське визначення перемоги відрізняється від західного мислення завоювання «сердець і умів». Він думає про завоювання нових територій і розширення кордонів своєї мілітаризованої імперії на захід. Проте для Російської Федерації війна СРСР в Афганістані може здатися туристичною прогулянкою в порівнянні з Україною, яку вона намагається завоювати.

Путін пропустив курс уроків Другої світової війни. Тоталітарний правитель в Кремлі намагається приховати свої невдачі щодо відновлення СРСР купою солдатських тіл. Ціною цього буде розгром його армій в Україні.

Російська військова історія не дуже вражає. Найвищі моменти «доблесті російської армії» – поразки Наполеона і Гітлера, реалізувалися за рахунок незліченної кількості загиблих російських солдатів, тому що цар Олександр I і Сталін безладно витратили мільйони життів, щоб гарантувати власне виживання. А Путін це повторює сьогодні.

Нинішні російські військові, як завжди, – некомпетентні, недостатньо оплачувані та навчені, з неякісним обслуговуванням армійського обладнання. Але в результаті війни Захід зібрав величезну кількість цінної інформації про російських військових. І весь світ нарешті побачив, що Росія насправді «паперовий тигр».

Повірити в те, що Російська Федерація коли-небудь буде здатна стати демократичною державою, приблизно так само ймовірно, як Путін почне займатися балетом. З цього необхідно буде виходити, після того, як Москва програє путінську зимову війну.

Ворога потрібно добивати, а не жаліти. Тому ніяких програм по відновленню Росії і постачання туди «ніжок Байдена» бути не може.

Необхідно винести уроки з допомоги Російській Федерації в 90-их роках, яка дала їй можливість оговтатися, щоб потім продовжити свою агресивну політику, яка у підсумку вилилася в розв’язання широкомасштабної війни з Україною.