Чому українці продовжують споживати російський культурний продукт

І спершу про втішне. Результати дослідження компанії «New Image Marketing Group» показали, що 56% респондентів почали частіше дивитися продукт українського виробництва. До цього додається результат опитування, проведеного дослідницькою компанією Gradus Research: третина українців регулярно дивиться українське кіно на всіх доступних майданчиках та платформах. Також «New Image Marketing Group» додає: від 68% до 81% українців повністю відмовилися від медіапродуктів російського виробництва, офіційного та «опозиційного» суспільно-політичного контенту. Простіше кажучи, довіра до так званих «хороших росіян» зникає що далі, то впевненіше.

А тепер – про непозбувно бентежне. Те саме дослідження «New Image Marketing Group» водночас показує: у топ-10 запитів, які українці давали на YouTube під час зимового вимушеного вимкнення світла, входять російські серіали. Уточнюю: люди готувалися до тривалого перебування в темряві, тож коли світло та інтернет були – завбачливо закачували на смартфони й планшети серіали російського виробництва. При тому, що від музичного продукту з-за поребрика все ж таки наші люди відмовляються частіше.

Розшифрую для ще більшої ясності. Росія бомбить українські міста й села, чимало їх уже стерте з лиця землі, повітряні тривоги вимагають вживати заходів особистої безпеки, а без світла ми сиділи, бо Росія планомірно нищила й надалі намагається знищити нашу енергетичну інфраструктуру. Занурити українців у морок і сморід середньовіччя. Але частина нас попри це вперто не злазить із російського розважального контенту, хоча від інформаційно-політичного все ж таки відмовляється.

Таким чином, якась частина наших співгромадян уже мало вірить «хорошим росіянам». Але вперто вірить в існування «хороших російських серіалів». Попри залученість у них популярних російських акторів на кшталт Володимира Машкова, Михайла Пореченкова чи Дмитра Пєвцова, котрі вже давно є правофланговими російської пропаганди. Глядачі цих серіалів не можуть не знати про те, хто з їхніх кіно– телекумирів на службі в Кремля й особисто фанатіє від генія Путіна. Бо – факти вперта річ! – активно відмовляються від російського медійного продукту на користь українського.

Гаразд, до Єдиного марафону та його наповнення є мільйон та маленький возик питань, від яких ідеологи цього дійства постійно вислизають. Проте в ефірі марафону теж час від часу згадують імена акторів – шкідників. А російськомовний канал Freedom, на який з бюджету виділено ще понад 200 мільйонів гривень, узагалі знімає про них цілий серіал «Таємне життя матрьошки». Дозволю собі припустити: глядачі Єдиного марафону та Freedom і споживачі російських пропагандистських серіалів – одна й та сама аудиторія. Отже, аудиторія прекрасно знає про антиукраїнську діяльність російських, скажемо так, діячів культури. Що не заважає регулярно переглядати продукти їхньої діяльності.

Медіаексперт Галина Петренко пояснює цей справді бентежний, взаємозаперечний результат хибним сприйняттям частини українців російського кіно– телепродукту, який належить до розважального сегмента. За її словами, співвітчизники, які це досі дивляться, не пов`язують російський серіал про подвиги їхніх силовиків – поліція, ФСБ, спецназ ГРУ, військові, – із війною в Україні. Для глядачів російський серіал, про любов він чи про війну, передусім казка, вигадана задля проведення дозвілля, відпочинкова історія. Яка не має ані прямого, ані непрямого стосунку до російського вторгнення, руйнувань, ґвалтувань, випорожнень посеред розграбованих помешкань, викрадення дітей, загибелі на фронті та катувань і вбивств на окупованих територіях. Ризикну припустити: ті українці, які в бомбосховищах дивляться російське, щиро вважають: оті росіяни, які напали на Україну, не дивилися цього доброго кіно про щирих, простих, душевних російських мешканців. Інакше б або не пішли воювати, або при припинили це погане діло.

Зачистити YouTube від російського контенту, перекрити до нього доступ навіть найбільш невиховним фанатам теоретично й технічно можна. Тоталітарні країни навчилися це робити. Але попри цілком уловимі сигнали щодо проявів авторитаризму в чинної влади навіть всесильний голова ОП Андрій Єрмак не розпорядиться почати подібну зачистку. Не тому, що демократ – тому, що розпорядження зараз ніхто виконувати не буде. Простіше вимкнути кілька неугодних українських каналів із Єдиного марафону. Проте перетиснути їм кисень на YouTube досі ніхто з опонентів не додумався. На це потрібна зовсім інша політична воля і зовсім інші технічні ресурси.

Отже, з вільним доступом до російського все зрозуміло. Хто хоче – той знайде за хвилину часу. Питання: чому частина українців досі хоче споживати російське і блекаути, повітряні тривоги та сусіди на фронті прозріти не змусили й охоту не відбили. Відповідь має кілька складових, що доповнюють одна одну.

Складова перша – звичка. Від 2000-ного року українські телевізійні менеджери, активно співпрацюючи з Росією та потрапивши до неї в ідеологічну, світоглядну й фінансову залежність, поступово витіснили з українських ефірів бразильський, мексиканський, європейський та американський серіальний продукт на користь російського. У кожному такому серіалі зашита пропаганда «русского мира» 25-тим кадром. Але відмовитися від набутої за півтора десятка років звички дивитися саме це залежним дуже важко. Власне, так працює будь-яка залежність: він алкоголю, наркотиків, тютюну, їжі, азартних ігор, навіть сексу.

Складова друга – зрозумілість контенту. Йдеться не про російську мову. Якісний американський, французький, британський чи польський серіали, озвучені російською, не набудуть у глядача-обивателя такої популярності, як поганенький російський. Споживачі російського продукту маркують його для себе «нашим кіно». Що яскраво свідчить про бажання українців попри все дивитися «наше», тобто – своє, близьке. Те, що дозволяє впізнати реалії й дає відповідну позитивну емоцію. А оскільки українців аж до російського вторгнення тримали в російському інфопросторі, російські реалії наші громадяни запросто асоціювали з російськими. При тому, що їхні серіали показують паралельну реальність і справді неіснуючу Росію.

Небезпека – у відсутності української альтернативи. Українське кіно, яке сьогодні почало нарешті доходити до глядача і подобатися третині українців, створене до 22.02.2022. Запас не безмежний, до кінця цього року він, на жаль, себе вичерпає. Тим часом серіалів майже не знімають, за винятком хіба комедії «Скажені сусіди». Яка є чисто розважальним україномовним продуктом, але – безальтернативним, позаконкурентним. До всього, одіозний серіал «Свати», де залучені актори-українофоби й в кадрі присутні портрети Путіна, запросто знайти в вільному доступі на легальній платформі Megogo. Пояснення тому – це український виробник, бо «Студія Квартал`95» має українське громадянство. Якщо дозволені «Свати» – чому не піти далі й не подивитися чи передивитися «Білу гвардію»…

Від розуміння того, чому все так відбувається, людям із критичним мисленням не легше. Влада втручатися в приватний простір громадянина не буде і не повинна. Витіснити російське з приватного простору частини українців поки дуже важко. Просвітницькі зусилля мало допоможуть через брак у просвітян потрібних ресурсів. Як би не пафосно це прозвучало, кардинально й позитивно для України вплинути на приватний простір не дуже відповідальних громадян здатна тільки українська перемога в цій війні.