Угорщина – троянський кінь. Як Орбан руйнує європейську єдність

Останнім часом Угорщина стає все більшою проблемою не лише для України, а й для ЄС. Після контроверсійних «миротворчих» візитів до Москви і Пекіна, а також зустрічі з кандидатом у президенти США Дональдом Трампом, не погоджених і розкритикованих ЄС і Україною, Угорщина знову відзначилася низкою антиєвропейських і антиукраїнських кроків.

Перш за все це – чергове блокування виділення 6.5 млрд євро з Європейського фонду миру для компенсації європейським підприємствам за передачу Україні озброєння. Це сталося після рішення України накласти санкції на «Лукойл», тобто зупинити експорт цієї російської компанії в Європу нафтопроводом «Дружба», через який отримують до цього часу нафту Угорщина, Словаччина і Чехія. Причиною є серйозні надприбутки компанії від цієї діяльності і, відповідно, фінансування нею російського військового бюджету. Однак експорт нафти через «Дружбу» інших російських постачальників, зокрема «Роснефть» і «Татнефть», не блокується.

У відповідь Будапешт і Братислава поскаржилися Брюсселю на Україну. Однак там їхня позиція сприйнята не була. Адже згода ЄС на поставки російської нафти декільком країнам-членам давалася з метою надання їм часу на розвиток альтернативних джерел постачання, до яких вже давно вдалися інші члени Євросоюзу. Але ні Будапештом, ні Братиславою, на відміну від Праги, за два з половиною роки у цьому плані практично нічого зроблено не було.

Окрім блокування 6,5 млрд євро, Угорщина і Словаччина пригрозили Україні, у разі відмови від зміни позиції щодо «Лукойлу», припиненням постачання електроенергії і дизельного палива. Хоча навряд чи такі дії, які прямо суперечать інтересам енергобезпеки України, будуть підтримані іншими європейськими партнерами.

Резонансним стало й нещодавнє рішення Угорщини спростити можливості легального в’їзду росіян і білорусів до цієї країни і, відповідно, до всього ЄС, як і роботи там. Причому, це було зроблено з посиланням на необхідність залучення російських спеціалістів у зв’язку з будівництвом «Росатомом» ядерної електростанції в Угорщині, що саме по собі є дуже контроверсійним питанням, особливо у світлі окупації Москвою Запорізької АЕС. Ці дії Будапешта були сприйняті в ЄС як такі, які можуть спровокувати розширення шпигунської і диверсійної діяльності Москви і Мінська в Європі.

І найсвіжіший скандал – блокування Угорщиною критичної заяви ЄС по виборах у Венесуелі, які були визнані західними країнами недемократичними і сфальсифікованими та спровокували широкомасштабні протести у цій державі.

Всі ці події повністю знівелювали частковий і, як виявилося, дуже тимчасовий позитив від візиту Віктора Орбана до Києва і вчергове загострили його відносини як з Україною, так і з Брюсселем та іншими європейськими столицями. Прикладом став обмін гострими заявами між очільниками польського і угорського МЗС, під час якого заступником міністра закордонних справ Польщі Теофілом Бартошевським було висловлено здивування, чому Угорщина хоче залишатися членом НАТО і ЄС, організацій, які їй так не подобаються і які нібито погано до неї ставляться. Зважаючи на проросійську політику Будапешта, Бартошевський зазначив, що Орбан натомість міг би створити союз із Путіним та деякими іншими авторитарними державами такого ж типу.

За останній час це не вперше, коли Віктору Орбану натякають на можливий вихід Угорщини з ключових європейських інституцій. Зокрема міністр закордонних справ Фінляндії Еліна Валтонен нещодавно також зазначила, що варто задуматися про перебування Угорщини в ЄС, якщо цінності цієї країни настільки відрізняються від цінностей Євросоюзу. З огляду на нелояльну політику Будапешта, в ЄС час від часу згадують і про ідею застосування до Угорщини процедури за статтею 7 Договору про Європейський Союз, за якою можуть бути обмежені права країни, зокрема у голосуванні за рішення ЄС. Про це, зокрема, минулого місяця згадувала Глава МЗС Бельгії Аджа Лябіб.

Офіційні інституції ЄС до настільки радикальних кроків поки що не готові. Однак популярності набрала пропозиція блокувати проведення Угорщиною, як головуючою країною, деяких заходів, зокрема традиційного неформального засідання міністрів закордонних справ Євросоюзу на території держави, яке планувалося на 28-29 серпня у Будапешті. У цьому зв’язку Верховний представник ЄС із закордонних справ та безпекової політики Жозеп Боррель поінформував про рішення провести серпневе міністерське засідання у Брюсселі. Не виключено, що певні обмеження (блокування або пониження рівня представництва) будуть застосовуватися державами-членами і до інших заходів угорського головування.

В ЄС чутливою є не лише проросійська позиція Будапешта, а і його особливі зв’язки з Китаєм. У той час, як Євросоюз прагне позбутися економічної залежності від КНР та обмежити китайський імпорт товарів, Китай продовжує свою експансію до Європи через Угорщину, яка пропонує Пекіну надзвичайно лояльні умови для китайських інвестицій у виробництво на своїй території. І це стосується у т.ч. такої чутливої для деяких європейських столиць галузі, як електромобільної. Для Пекіну Угорщина стала фактично дверима до Європи, що засвідчив травневий візит Сі Цзіньпіна до Будапешту.

Отже, Угорщина останнім часом стала фактично «троянським конем» в ЄС, блокуючи політичну єдність Євросоюзу і провокуючи його розкол. При чому, її негативний вплив не є таким слабким і нікчемним, особливо в умовах зростання сили крайніх правих популістів в Європі. Свідченням цього стало те, що Орбану вдалося заручитися згодою достатньої кількості партій з різних країн ЄС для формування своєї політичної групи в Європарламенті – «Патріоти для Європи».

Особистий інтерес Віктора Орбана (економічний і політичний) у його діяльності чітко простежується. Він прагне монетизувати свою особливу позицію у певні фінансові переваги та підтримку свого політичного впливу як у самій Угорщині, так і в ЄС і у світі. На його думку, це сприятиме його виходу на міжнародній арені за рамки можливостей лідера невеликої і відносно небагатої європейської країни, що може принести певні дивіденди як вдома, так і за кордоном.

Правда, слід зазначити, тут він ходить «по лезу бритви», оскільки перспективи його різкого політичного падіння при ставці не на тих людей і не на ті країни для нього також є доволі актуальними. Адже, з огляду на реалії, серйозні політичні інвестиції у Путіна і Трампа не є зараз найбільш надійними. При цьому варто враховувати, що вперше за багато років у нього у державі з’явився серйозний суперник, колишній соратник, а тепер критично налаштований опозиціонер Петер Мадяр, чия популярність стрімко зростає. Враховуючи свою попередню діяльність, програш у національних виборах може загрожувати Орбану не лише втратою влади, а й свободи.

З іншої сторони, для Росії Орбан є одним з ключових інструментів гібридного впливу на ЄС і Захід, зокрема з метою його роз’єднання і припинення підтримки України. Особливо це важливо у світлі радикалізації ситуації і непрогнозованості подальшого розвитку подій довкола деяких інших дружніх Кремлю лідерів і режимів. Стрімко розвиваються останнім часом події на Близькому Сході, який слугує ще одним інструментом російської гібридної війни із Заходом.

31 липня у Тегерані, столиці Ірану, під час точкового авіаудару був убитий один із лідерів палестинського угруповання ХАМАС Ісмаїл Ханія, який перебував там у зв’язку з церемонією приведення до присяги новообраного Президента Ірану Масуда Пезешкіана. Незважаючи на те, що офіційно Ізраїль не визнав свою відповідальність за цю акцію, мало хто сумнівається, що за нею стоїть власне Тель-Авів.

Днем раніше, 30 липня, точковим ракетним ударом по Бейруту був убитий високопоставлений командир «Хезболли» Фуад Шукр. Цей обстріл був здійснений у відповідь на удар ліванського угруповання «Хезболла» по Голанських висотах, через який загинуло 12 ізраїльських дітей.

Ці події можуть суттєво загострити і так непросту і вибухову ситуацію на Близькому Сході. Вони свідчать про безуспішність, принаймні на сьогодні, зусиль США і низки інших держав Заходу щодо припинення військових дій у регіоні, зі збереженням «статус-кво» у Секторі Газа. Водночас, згадані акції йдуть у контексті дій Ізраїлю, спрямованих на знищення верхівки терористичних палестинських угруповань з метою взяття під контроль їх діяльність. Хоча такі дії і не є популярними, у т.ч. у країнах Заходу, вони в перспективі можуть виявитися більш ефективними, ніж тимчасове припинення вогню зі збереженням влади непримиренних ватажків терористів і їх мети – знищення Ізраїлю.

Не можна не згадати і про серйозні заворушення у ще одній дружній Москві країні – Венесуелі – у зв’язку з оголошенням 29 липня Виборчою радою перемоги у президентських виборах багаторічного авторитарного правителя країни Ніколаса Мадуро. І це у той час, як незалежні екзит-поли засвідчили, що близько 65% виборців насправді проголосували за опозиційного кандидата Едмундо Гонзалеса.

У результатах виборів висловили сумнів не лише країни Заходу, а й сусіди Венесуели по регіону, зокрема Аргентина, Чилі, Коста-Ріка, Перу, Панама, Домініканська Республіка та Уруґвай. Навіть якщо вуличні протести не матимуть успіху, така ситуація призведе до сумнівної легітимності самопроголошеного президента та відіб’ється на можливостях Венесуели на міжнародній арені.