Переговори у Стамбулі. Наступні два тижні покажуть чи був у них сенс

Щодо «Стамбульських записок». Інакше я назвати їх поки що не можу. Все ж таки, жодного договору чи проекту договору поки що немає.

Так ось.

Загалом, як ідея, все звучить непогано. Як на мене, це оптимальний варіант для нас – нейтральний статус під сильні гарантії та без жодних обмежень для нашого ВПК чи політики.

Однак лише за умови, що все сказане ДІЙСНО буде виконуватися, особливо з боку Росії.

Є купа питань, на яких немає відповідей, починаючи від того, чи справді російські війська залишать Херсонську, Запорізьку області та частину Донбасу, захоплену після 24 лютого, і закінчуючи питаннями із гарантіями безпеки.

Знаючи, як росіяни вміють грати в семантику та орфографію в договорах, від яких потім не відчепишся, треба бути дуже уважними до деталей, щоб випадково не отримати на виході Будапешт 2.0.

Варто почекати на переговори за участю зовнішніх гарантів. Це буде цікаво. Не забуваємо, що наша війна – не тільки суто наша справа, я вже писав про те, в яких вимірах міжнародної політики вона фігурує, і як ми залежимо від порядку денного деяких держав.

Двосторонні консультації про Крим та Донбас протягом 15 років – це не зрада, і не перемога. Так, питання виносяться за дужки, ресурсів наразі повертати ці території немає. Проте, по-перше, Росія вперше погодилася обговорювати статус Криму. По-друге, за 15 років може статися все, що завгодно, зокрема в самій РФ.

Зараз, інформація сира, тому не беруся нічого прогнозувати. Бойові дії продовжуються, фіксації позицій сторін на фронті немає, припинення вогню немає, всіх гуманітарних коридорів немає, обміну полоненими майже немає, репресії росіян на окупованих територіях продовжуються.

Наступні два тижні дадуть розуміння, чи була сьогоднішня розмова серйозною, чи це просто начерки, які назавжди залишаться в пам'яті просто як «записки зі Стамбула».