Московські уроки енергонезалежності

18 квітня Росія запровадила нові санкції щодо України, які передбачають обмеження на експорт нафти й нафтопродуктів із 1 червня 2019 р. Документ складається з двох частин: перша запроваджує заборону на експорт деяких нафтових позицій, друга містить перелік продукції, яка поставлятиметься за спеціальними дозволами Мінекономіки РФ.

Преса сприйняла це як закручування гайок, хоча насправді новизни в цьому документі небагато. Також заяву російського прем'єра Медведєва про «нафтові» санкції за три дні до другого туру президентських виборів багато хто інтерпретував як певний сигнал. Спробуємо розібратися, кому й про що сигналізувала російська влада.

По чому вдарять санкції?

Пряма заборона переважно запроваджується на немасові експортні позиції: сиру нафту, етилен, пропілен, бутилен і бутадієн, етан, бутан, ізобутан, бітуми й масла. Достатньо сказати, що російська нафта в Україну не поставляється з 2013 р., коли було зупинено Одеський НПЗ. Такі ж нульові або мінімальні обсяги поставок притаманні й переліченій групі нафтохімічної сировини.

Та є й справді болючі позиції. До них можна віднести заборону на експорт дорожніх бітумів. Третій рік в Україні активно будуються й ремонтуються дороги, споживання бітуму зросло до рекордних в історії обсягів. У 2017 р. постачальники пішли в Росію, вичерпавши можливості найбільшого джерела в особі Білорусі, яка почала явно зловживати своїм домінуючим становищем. Якщо 2017-го російський продукт займав 8% ринку (58 тис. т), то 2018-го — 18% (122 тис. т). Попри 10-процентне мито, яким обкладається російський бітум, він створював конкуренцію білорусам і стримував ціни. 18 квітня навантажені бітумом українські машини було зупинено на російському кордоні. Не викликає сумнівів, що ціни на білоруський, а з ним і на український бітум цього сезону відчутно зростуть, більше взяти його практично ніде. Виходить, збільшиться собівартість дорожніх робіт, точніше, доріг побудують менше.

Що стосується масел, то заборона охопить приблизно 15% обсягу їхнього українського імпорту (всього у 2018 р. було завезено 258 тис. т, із них 161 тис. — із Росії). За словами трейдерів, моторну групу буде заміщено дорогими маслами європейських брендів. А от індустріальні й базові масла, які займають близько 80% усього імпорту з Росії, санкції не накрили.

Для України стратегічно важливими російськими позиціями є дизельне паливо (42% ринку у 2018 р.) і скраплений газ (30%). Із 1 червня їх експорт здійснюватиметься за дозволами Мінекономіки. Однак і тепер ці поставки потребують проходження вкрай складної системи погоджень із Федеральною службою технічного й експортного контролю (ФСТЕК), яка підпорядковується Міноборони РФ. Поданий пакет документів передбачає розкриття інформації про всіх учасників операцій із продажу палива, аж до кінцевих споживачів. Як буде тепер і чи залишиться, наприклад, вимога проходити ФСТЕК, невідомо.

«Інформації про роботу нової системи немає, крім документа про санкції, ніхто нічого не знає», — розповідає представник російської нафтової компанії, що побажав залишитися невідомим. Подейкують, що в складі Мінекономіки РФ буде створено спеціальний «санкційний» департамент. Враховуючи, що нові дозволи потрібні вже з 1 червня, ясність має з'явитися максимум до середини травня. 

А чи був сигнал?

Основну увагу привернув не зміст, а час, у який було зроблено заяву Медведєва, — перед другим туром президентських виборів. Мовляв, Москва посилає сигнал. Але кому? І про що?

Припустимо, це сигнал Порошенкові. Але про що росіянам сигналити «кульгавій качці»? Тим більше при ньому російські поставки дизельного палива вийшли в лідери ринку, запрацював нафтопродуктопровід «Прикарпатзахідтранс» (ПЗТ). 

Виходить, адресат — Зеленський. Але про що цей сигнал? Російські поставки хоч і великі, але не безальтернативні, як, наприклад, для членів Митного союзу. Якщо в Москві ще хтось думає, то не може не знати, що не останню роль у перемозі Зе відіграв Ігор Коломойський, за сумісництвом найбільший гравець ринку нафтопродуктів України. Торік нафтопереробний завод «Укртатнафта», що належить йому з Олександром Ярославським, ініціював запровадження квот і мит на імпорт палива з Росії та Білорусі, і він відновить ці спроби з більш певними шансами на успіх при новій владі. Якщо росіяни його випередять і першими закриють експорт дизпалива (це ключова позиція), то Коломойський стане не тільки головним вигодоотримувачем, а й народним героєм. Як став ним 2014-го, коли заправив армію. Він не лише зможе наростити переробку нафти на «Укртатнафті», а й завантажить імпортним паливом і сировиною свої морські перевалки, де йому належить 80% від усіх українських потужностей. Зеленський із Коломойським розгорнуть у прямому ефірі реаліті-шоу з порятунку ринку, з оркестром і «95 кварталом» зустрічатимуть на одеських причалах нафтові танкери та проводжатимуть навантажені бензовози. І, що характерно, справді вирішать проблему й вийдуть переможцями. Москва ж в очах усього світу знову виглядатиме агресором і енергетичним терористом.

Ще одна версія, що звучить в ефірі, — це нібито спроба Кремля захистити від нападок свою людину в Україні — Віктора Медведчука. Його пов'язують із роботою «Прикарпатзахідтрансу», що перебуває у вкрай уразливому становищі. Після Революції гідності суд визнав «трубу» російською, що відкрило шлях до її продажу швейцарській ITC Industry Trading Company, яка належить деякому Анатолію Шеферу (не плутати з партнерами В.Зеленського братами Шефірами). А буквально за місяць до виборів контрольний пакет ПЗТ несподівано продали білоруському «Нафтобітумному заводу», що належить тамтешньому олігархові Миколі Вороб'ю.

Подейкують, що в такий спосіб реальний власник труби, яким вважають Медведчука, вирішив захистити свій актив. Мовляв, у разі «наїзду» нової влади їм доведеться мати справу не тільки з далекою Швейцарією, але і з сусідньою й братньою Білоруссю, яка вважається партнером України. Тим часом ця ілюзія обіцяє незабаром випаруватися. По-перше, на міжнародній арені Мінськ повністю йде у фарватері Росії. По-друге, у квітні сябри влаштували новий сюрприз, зупинивши поставки бензину та ДП за досить дивних обставин (це тема окремого матеріалу). Скоріш за все, такий демарш використає той же «Приват», якому давно заважає білоруський бензин, — цей продукт у надлишку виробляє «Укртатнафта».

Версія про захист росіянами Медведчука методом санкцій повністю неспроможна. Ринок може працювати без російської «труби», що неодноразово було доведено на практиці. 

Інша річ, що російські трубопровідні поставки — це справді великий і респектабельний бізнес, оскільки в ньому реально беруть участь повністю благовидні європейські трейдери та банки першої величини. Україна як енергозалежна й транзитна країна має скористатися з таких проектів і всіляко їх підтримувати. Згадаємо хоча б боротьбу за збереження російського газового транзиту, це ніхто не вважає соромним і непатріотичним, скоріше, навпаки. Все завдання в тому, щоб він був ефективним і безпечним для країни. Але чи потрібен такий бізнес Кремлю, це вже інше питання.

Що це було?

Це відповідні заходи на торговельні санкції, які Україна запровадила минулого тижня, пояснив російський прем'єр Медведєв санкції від 18 квітня. Справді, тижнем раніше Кабмін розширив торговельні санкції проти Росії, прийнявши відповідну постанову. До переліку заборонених до ввозу товарів увійшли скляна тара, зокрема ємності для харчових продуктів, а також формалін, карбамідо-формальдегідний концентрат, провідники для електричного струму напругою понад 1000 В, деталі для залізничної інфраструктури й вагонів. Місяцем раніше, 19 березня, РНБО запровадила персональні санкції проти фізичних і юридичних осіб РФ.

Схоже, все трохи простіше, ніж множинні конспірологічні версії. Москві не потрібні жодні формальності, щоб завдати будь-якого удару по Україні. 

Квітневий сигнал із Москви, що збігся із зупинкою поставок із Білорусі, — це новий сигнал Україні про необхідність терміново зайнятися диверсифікацією та підвищенням стійкості ринку нафтопродуктів. Ключових напрямів три: підтримка власної переробки, створення запасів сировини й палива, стимулювання імпорту нафтопродуктів морем.

Те ж саме стосується й інших сегментів енергоринку, зокрема, ринку вугілля. Формалізація Росією заборони на експорт енергоресурсів в Україну тільки спрощує й прискорює ці процеси. При цьому РФ завжди мала можливість його призупинити або припинити.