Київщина. Великдень. Село між двома церквами

Одна, та, що ближче, за переїздом - бреше, що українська, бо називає себе українською православною церквою і мовчить, що вона московського патріархату. Друга, та, що далі, аж у саду - українська, українського патріархату, тобто, Київського.

Ситуація типова для всієї України. Кругом московська церква називає себе українською православною церквою і забуває зазначити маленьке уточнення про московський патріархат. Народ у відповідь на цю брехню закриває очі, вдає з себе тупуватого і продовжує ходити до цих московських церков: «Га? Шо? Та то ж українська церква! Хіба нє?»

Типова ситуація для багатьох населених пунктів України. Крім села моєї мами.

Їду на нічну службу.

Біля московської церкви 8 машин. Двір порожній.

Біля української церкви машини забили всю сусідню вулицю. На церковній вулиці не паркуються, бо потім не виїдуть...

Виходжу зі служби. Весь величезний двір заповнений людьми. Стоять подвійним вогняним колом довкруг церкви з запаленими свічками. Але всі не вміщаються. Вся вулиця, посеред якої стоїть церква, теж наповнена людьми. Глянеш ліворуч – по обидва боки вулиці рівненькими рядочками стоять кошики зі свічками. Глянеш праворуч – те саме, суцільні подвійні рядочки вогників блимкають у темряві.

Відслужили. Відсвятили. Ледве вибираємося автом із прилеглої вулиці. Проїжджаємо повз московську церкву – пусто. Лиш ліхтарі на церкві самотньо світять, вихоплюючи порожній двір. Це ж усі оті люди пройшли повз ту церкву, що ближче, але московську, і подалися до тієї церкви, що далі, але своєї.

- Оце то село-о-о! – вигукують вражено родичі, озираючись у вікно машини на порожню московську церкву.
- Ну-у-у, так було не завжди, - відповідаємо. - Це ще й батюшки заслуга!

Родичі приїхали на гостину і все дивуються:
- Це ж треба! Це що, всі такі свідомі? Неймовірно!

Так. Люди й село (смт) у нас неймовірні. Це правда. От би по всій Україні отак!

Христос воскрес!