Хай собі буде клоуном. Але не треба робити клоунів з нас

Чесно кажучи, новорічне звернення Володимира Зеленського замість звичного звернення Президента мене не обурило. Так, сама ідея такого «вибрику» мені не сподобалася, але критикувати її я не збираюся. Бо йдеться про приватний канал, який на власний розсуд може формувати свою телепрограму. Зрештою, у багатьох розвинених західних країнах взагалі не транслюють звернення керівників держави у новорічну ніч, а приватні канали – і поготів. Тому, повторюся, сам факт звернення мене не обурив.

Як і бекґраунд Зеленського – те, що він актор комедійного жанру, чи, як дехто висловлюється, «клоун», для мене не є проблемою. Клоун – древня і шляхетна професія, яка вимагає таланту, доброго знання психології (без цього розсмішити людей не вдасться) і навіть дрібки емпатії. Крім того, за останні роки Зеленський завдяки своїй праці створив і реалізував кілька справді успішних проектів, заробив мільйони гривень (з яких, сподіваюся, сплатив податки), тобто насміхатися з цієї людини точно не варто – він має акторські і організаційні здібності, це під усіма поглядами успішна людина.

Але що мене в цій ситуації справді обурює і що я таки вважаю проблемою – це те, що клоунів намагаються зробити з нас, українців. Бо Зеленський не клоун – це цинічний і хитрий бізнесмен, який заради досягнення своїх і своїх покровителів цілей готовий дослівно на все. А клоунами за таких обставин стаємо ми – громадяни України. Це нам намагаються згодувати примітивний телесеріал під виглядом політичного проекту, який має вплинути на майбутнє держави.

І це справді велика проблема, бо наша держава не в тій ситуації, коли можна собі дозволити реготати й ні про що серйозне не думати. Триває війна з Росією, в якій «проекти» на кшталт Зеленського є тільки елементами гібридного наступу. Адже Кремлю вигідно підривати довіру українців до української влади, бо якщо не довіряєш своїй владі, якщо не поважаєш її, легковажиш нею – то ти вже психологічно готовий отримати владу чужу. Нам потрібне змагання візій розвитку країни, битва за незмінність прозахідного курсу, а не конкурс жартів.

Які, до того ж, у Зеленського завжди низькопробні. Не кажу несмішні, бо вони дотепні, та гумор команди «Кварталу» в усі часи був ницим і образливим. Це коміки, що можуть сміятися з фізичних вад людей, а політично завжди тримають ніс за вітром. Згадайте, як у часи Януковича Зеленський і Ко з влади жартували тільки в позитивному ключі, зате сьогодні у своїй агресії не знають стриму, бач які сміливі стали!

Крім того, промовистим є той факт, що Зеленський зі своєю командою зневажають українську мову; зверніть увагу, що україномовні герої скетчів у них завжди більш тупі й сільські. А все тому, що для цих людей Україна й українська мова – чужі. Це люди російсько-совєтської культури, тож і гумор їхній відповідний. Сам новопроголошений кандидат у президенти чимось схожий на британського коміка Пола Олдфілда, який став відомий завдяки тому, що вальс Штрауса «На прекрасному блакитному Дунаї» виконав завдяки метеоризму, кишковими газами. Мільйони людей з цього сміялися, але в підсумку соромно і за ці мільйони, і за самого коміка.

У новорічній промові президент згадував про політв’язнів Кремля і поранених українських моряків, що потерпають нині у російських тюрмах. Тоді як Зеленський гиготів і розповідав про власні амбіції. Як то кажуть, відчуйте різницю.

Хай собі буде клоуном. Але не треба робити клоунів з нас.