А коли українцям жилося добре?

Коли виходиш вбивати вечорами ностальгію, серед дрібного мотлоху довколишніх розмов про гаджети і стартапи - цементний мур неба наче тріснув блискавкою.

Поліцейський розворот - і до припорошених берегів тротуару:

Хлопчик років восьми, з гостреньким носиком і в картатій сорочечці. За руку з татом, чомусь схожим на мешканця Ліхтенштейну. Інтелігентне обличчя, правильна літературна мова, з вигляду чи то фізик-теоретик, чи то викладач культурології. Ми в адідасних лампасах, але тут-таки підходимо знайомитись.

Кілька хвилин минає, і синя вечірня печаль тане.

Теревенимо про всяку всячину, виокремлюємо чотири історичних періоди, коли українці могли відчувати себе повноцінними людьми:

1) Епоха гетьмана Сагайдачного - до Хотинської битви 1621 року: формування потужного козацтва, антитурецькі коаліції, розквіт українського православ'я, братські школи, походи на Кафу та Москву. 
2) Епоха гетьмана Мазепи - до Північної війни: козацьке бароко, економічний розквіт Лівобережжя.
3) П'ятирічка 1966-1970 років в УРСР - створення економічного базису сучасної України, житлове будівництво, стотисячні тиражі книжок українською мовою, інститут кібернетики Глушкова та українські ЕОМ....
4) Період зрілих помаранчів: 2005 - 2008 роки. Суцільні євроремонти, всі знайомі пересіли на власні автомобілі, я вчився в аспірантурі, вперше витиснув сотку від грудей тощо.