Час сидіти на підвіконнях. Як трансформувати шкільний простір

За час повномасштабного вторгнення РФ, за даними Міністерства освіти і науки України, 180 шкіл зруйновано вщент. Тож питання їх сучасного відновлення - на часі.

Війна може стати своєрідним каталізатором трансформації шкільного простору на території всієї країни. Але як правильно це зробити?

Мінцифри, спільно з МОН, розробили стратегію трансформації системи освіти. Як наголосив віце-премʼєр Михайло Федоров, вона передбачає зміну від підходу до навчання та переосмислення професії вчителя, аж до реконструкції закладів освіти. За словами чиновника, є прагнення трансформувати систему так, щоби діти хотіли ходити до школи. Тобто там мають позбутися радянського минулого, нефункціональних приміщень та нераціонального використання простору.

Заява була озвучена під час воркшопу, організованого українським урбан-бюро Big City Lab. Певною мірою це – своєчасний і обнадійливий меседж. Своєчасний, бо саме тепер готуються плани відновлення шкіл, освітяни і благодійні організації готують запити щодо обсягів фінансування і очікують його якнайшвидше, бо ж дітям потрібно навчатися. Обнадійливий, бо йдеться не лише про відбудову стін, а про створення середовища. Але є нюанс.

На тому ж воркшопі представники міністерств закинули, що трансформація відбуватиметься на основі п’яти основних типів будівель. Мовляв, у майбутньому будуть розроблені пілотні рішення для реконструкції та відбудови зруйнованих шкіл. Це трохи нагадує Форда з його знаменитим: машина може бути будь-якого кольору, якщо вона – чорна. Виходить, ви можете мати будь-які візії щодо якості простору, але все у межах типових проєктів. То чим це відрізняється від радянського підходу до штампування масової школи і масової людини? Так, дизайнери мабуть оформлять це все у приємних пастельних тонах і додадуть затишних дрібничок. Але чи дасть це очікувану якість освітньому процесу?

От кілька аспектів із десятків досліджень, проведених за десять років:

• Використання природного світла. Природне світло може покращити настрій і посприяти концентрації уваги учнів.
• Створення просторів для групової роботи: робота у невеликих групах є важливим аспектом навчання, бо формує здатність до взаємодії та співпраці.
• Використання багатофункціональних просторів: йдеться про приміщення, що їх можна використовувати у цілу низку різноманітних способів, залежно від потреб і запитів учнів, обставин і викликів часу.
• Використання сучасних технологій: цифрова грамотність для сучасної людини стає такою ж незмінною, як навички читання, письма і математичних обчислень.

Наприклад, спеціалісти Centre for Urban Design and Mental Health, London наголошують на такому аспекті підтримки психічного здоров’я в освітніх і оздоровчих закладах, як відчуття автономності.

Йдеться про можливість для клієнта (наприклад, учня, студента) розуміти своє просторове оточення та мати змогу робити у ньому певний вибір. Це може бути варіативність маршрутів школою чи коледжем, можливість змінювати розташування меблів, мати у доступі набір інструментів для роботи з матеріалом, налаштовувати освітлення під конкретні потреби. Зрештою – сидіти на підвіконнях, лежати на газоні, користуватися книжками у бібліотеці. Тобто ухвалювати низку самостійних рішень і обстоювати їх.

Для формування архітектора – це просто категоричний імператив. Адже якісний проєкт (технічно, естетично, соціально) навряд чи відбудеться, якщо у проєктувальника бракує відчуття гідності, сміливості мати свою точку зору і вміння її доводити іншим.

Досягнення таких результатів передбачає ретельне вивчення цілого спектру людської поведінки. Для цього потрібен архітектор, який має вміти працювати під «перехресним вогнем» різних груп інтересів, іноді ставати на сторону однієї з них, іноді знаходити баланс. Тобто архітектор має бути субʼєктним, у нього має бути можливість запропонувати своє бачення. Пул таких архітекторів ще потрібно сформувати (в Україні цим займається Харківська школа архітектури) і зацікавити їх залучатися до проєктів, повʼязаних з освітніми просторами (кваліфікований архітектор має цілий стос замовлень). Чи можливо це у рамках типових проєктів? Досить сумнівно. Адекватнішим вбачається формат конкурсів.

По-перше, виникає конкуренція та змагання, по-друге, архітектор, який прагне, аби його рушення виявилося найпереконливішим, глибше занурюється у контекст.

Ну, і найголовніше, коли громада і педагогічний колектив, а можливо, навіть і самі учні беруть участь у розробці завдання на проєктування. Тоді вони також стають субʼєктними і отримують шанс бодай замислитися, у якому середовищі їм краще навчатися.