Чому чужі злочинці нам цікавіше власних героїв

У вівторок, 18 жовтня 2016 року, рішенням суду реабілітовано отаманів Холодного Яру. Колегія суддів палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області встановила, що отамани Ларіон Загородній, Мефодій Голик-Залізняк, Денис Гупало, Юрій Дроботківський, козаки Олексій Добровольський, Тиміш Компанієць, Іван Ляшенко, Василь Ткаченко, член Холодноярського повстанського комітету Григорій Яковенко та полковник Костянтин Здобудь-Воля (Блоха) були необґрунтовано покарані «з політичних мотивів» до вищої міри покарання — розстрілу з конфіскацією майна. Суд визнав, що «зазначені особи були фактично засуджені за боротьбу за незалежність України» та ухвалив рішення про «необхідність визнання необґрунтованості їхнього засудження із подальшою їхнею реабілітацією».

Прокурори та громадські діячі радіють і пишаються своїм досягненням. Але насправді найбільший внесок у справу повернення звання Героїв захисникам Холодного Яру внесли... письменники.

Юрій Горліс-Горський, який розповів нащадкам майже документальну історію про героїчну Холодноярську республіку та зробив із командирів повстанських загонів легендарні історичні постаті. Василь Шкляр, що написав книжку-бестселер «Чорний ворон (Залишенець)», де прототипом головного героя став «один із найзагадковіших» отаманів Холодного Яру.

Ці письменники створили цілий епос, який є, станом на сьогодні, невід’ємною частиною історії України.

Дослідникам сучасної доби ще доведеться вивчати вплив легенди про Холодний Яр на активістів Революції Гідності, на українських волонтерів та бійців під час війни на Донбасі. Але з тим, що такий вплив є, впевнена, ніхто не наважиться сперечатися.

Зі усією своєю контраверсійністю холодноярські отамани вибороли собі звання героїв, і їхня судова реабілітація є тільки констатацією цього факту.

Чи є в українському сьогоденні такі ж яскраві постаті?

Зараз виходить багато книжок — і документальних, і художніх, про сучасну російсько-українську війну. Вже з’являються фільми. Але чи можете згадати образ хоча б одного безперечного Героя? Чи є цей образ загальновідомим, популярним, народним?

Напевно, цю постать створять письменники та режисери майбутнього. Але для цього в них має бути відповідний матеріал, якій вони черпатимуть як зі спогадів і мемуарів, так і з сьогоднішніх засобів масової інформації.

Отже, що героїчного є в сучасному українському інформаційному полі?

Є «кіборги», але це, скоріше, колективний образ.

Були комбати, які спочатку створили, але потім не змогли утримати свій героїчний імідж, і він перетворився в суцільну контраверсію.

Навіть вручення орденів та медалей реальним героям нинішньої війни поки що не створило безперечно героїчного та широко популярного в народі образу.

Отже, незважаючи на те, що в нас є реальні герої, в нас досі немає сучасних героїв-легенд.

Причина банальна: немає медійної підтримки, немає популяризації, і тому немає широкої народної любові та підтримки.

Сучасні українські медіа частіше займаються паплюженням українських військових, ніж створенням героїчних образів. В олігархічних та грантових медіа, які є найбільш популярними і, отже, впливовими в Україні, фактично існує заборона на будь- яку героїзацію військових, заборона на створення позитивного іміджу бійців, що воюють. Суцільна нейтральність і демонстративна відстороненість від учасників бойових дій. Лише заклик не називати українських військових «наші» чого вартує!.. А в «не нашій» армії героїв не може бути за визначенням.

Загальна пацифікація та громадянська індиферентність українського медіапростору позбавляє українське суспільство сучасних яскравих образів, на які воно може рівнятися.

Саме тому люди шукають собі орієнтири в минулому, які створили попередні покоління. І одночасно із жадібністю, що вартує більш гідного застосування, хапаються за образи, що їх нав’язує ворог.

Дефіцит власних популярних, яскравих особистостей призвів до того, що українській медіапростір сприйняв як найважливішу подію останніх часів вбивство одного з ватажків бойовиків «ДНР» (навіть не хочу називати його прізвисько). Абсурд, але неприємний на вигляд, відомий своїми воєнними злочинами ворог виявився більш популярним в Україні, ніж будь-який наш, український, командир. Не вірите — порівняйте кількість згадувань в українських ЗМІ та соціальних мережах цього персонажу та наших офіцерів і солдатів.

Звісно, українці згадують бойовика в негативному контексті. Але ж популярність цієї теми доводить, що ворогові таки вдалося «розкрутити» цього воєнного злочинця. Показово, що багато зарубіжних ЗМІ пишуть про нього як про значущу фігуру. Тобто фабрика «антигероїв» спрацювала «на відмінно».

Висновок із цього жахливого факту дуже простий — якщо Україна й далі буде неспроможна створювати та популяризувати своїх власних сучасних героїв, то штучно створені за допомогою пропаганди яскраві персонажі ворогів у сучасному медійно орієнтованому світі «перемагатимуть» наших маловідомих та нерозкручених бійців.

Поки що, мабуть, навіть несвідомо, українське суспільство намагається воювати на цьому героїчному фронті з допомогою героїв минулого. Реабілітація отаманів Холодного Яру є частиною саме цієї битви. Це — правильний та важливий хід. Але що все ж таки із нашими героїчними сучасниками?

Окремі журналісти й навіть самі бійці намагаються самотужки відслідковувати найбільш героїчні епізоди війни та розповідати про учасників таких подій у статтях та книжках. Активісти вручають нагороду «Народний герой». Президент час від часу відзначає орденами людей, які справді заслуговують на звання героїв.

Але справжні герої зі звичайних людей, що здійснили героїчні вчинки, вийдуть тільки тоді, коли спочатку медійники створять із них загально-, навіть тотальновідомих і популярних персонажів, а потім режисери, письменники перетворять їх на легенди.

І дуже сумніваюся, що без цього можлива не те що перемога, а навіть ефективна оборона.