Ставка Росії на вибори в Україні. Кількість проектів Кремля зростає

З одного боку, начебто цілком позитивна новина для українського суспільства, майже подарунок, якщо зважати на дату, – проросійські сили дали тріщину й розсварилися. Це може зменшити їхні шанси на потрапляння до парламенту майбутнього скликання, адже боротимуться за один і той ж електорат.

З іншого – замість того, аби кремлівські проекти згорталися й відправлялися шукати собі кращої долі по околицях Ростова, їхня кількість зростає, мов пустельний пісок, що захоплює нові території, якщо не чинити йому спротив.

Юрій Бойко (праворуч) і Сергій Льовочкін під час засідання ЦВК. Київ, 28 жовтня 2009 року" width="650" height="433" itemprop="image" />Народні депутати від Партії регіонів Юрій Бойко (праворуч) і Сергій Льовочкін під час засідання ЦВК. Київ, 28 жовтня 2009 року

Усе більше сміливості й нахабства

При чому колишні регіонали мають усе більше сміливості й нахабства. Вони зовсім забули те відчуття розгубленості й страху, котре супроводжувало їх після Євромайдану, що за скоєне отримають по заслугах. Вони вже не плачуть покаянно в ефірах, виправдовуючись тим, що були лиш гвинтиками в системі Януковича.

Натомість мають нахабство цинічно заперечувати те, що Росія – агресор, пропагувати «мир», під яким слід розуміти повну капітуляцію перед Кремлем. Переслідувати активістів. Вони відчули власну безкарність й все частіше виринають не лише в чергових проектах Москви чи в партії влади, а й в інших політсилах.

Вони збільшують не лише власну присутність на телеефірах, а й обзаводяться своїми каналами, аби забивати російською пропагандою та іншою ахінеєю голови українців.

Активісти біля Верховної Ради з вимогою захистити інформаційний простір України від інформаційної агресії Росії. Київ, 4 жовтня 2018 року

Збільшення кількості екс-регіоналів у публічному просторі, зростання їхньої кількості в усеможливих політичних проектах свідчить про те, що старі правила знову діють. Що система не лише не змінилася, а повернулася в дореволюційний стан. Що за злочини Майдану ніхто із політиків так і не поніс належного покарання. Що забезпечення результату для частини проукраїнських проектів важливіше, ніж ідеї. Бо ці люди є лакмусовими папірцями стану справ в країні, і збільшення їхньої концентрації свідчить про нездорові тенденції. Із наближенням виборів, котрі так і не стали святом демократії, знову варто очікувати підкупів, махінацій і так далі, хоч і в менших масштабах, ніж за біло-блакитних часів.

Тож дуже показовим стане поведінка нової влади щодо всіх цих професійних любителів Кремля. Її можна спрогнозувати вже – нічого серйозного колишнім регіоналам не загрожує. Хіба що кілька жирних посад, але вже в іпостасі представників політсил-переможців, до котрих примкнуть при першій же нагоді. Бо вони чудово знають, куди вітер дме.

Все це лиш підтверджує тезу: геть стару генерацію. Потрібно міняти не лише виборчу систему, а й політиків та правила. Підходи й людей, котрі по колу тасуються в колоді вітчизняної політичної сцени. Бо все, що застоюється, має здатність погано пахнути.