Чи може війна бути «контрольованою»?

Є розмова. Про «контрольовану» війну.

Актуалізувалась вона після знаменитого інтерв'ю Залужного The Economist та спробою організувати дикий емоційний хейт Головнокомандувача.

Частині суспільства, особливо зосередженої в столиці, життєво важливо підтримувати психологічний стан подієвої комфортизації, тобто «війни десь там» – на Донбасі, Херсонщині, Харківщині тощо, але не біля власної хати, двору, під'їзду.

Вони наче вивели себе з поля партиципантів цієї війни, зони перманентного травмування і перевели у статус звичних мирних спостерігачів за живим серіалом, перегляд якого відбувається здебільшого у телеграмі, надмірне вживання контенту якого може вже реально викликати психологічну вразливість і токсичну залежність.

Споживацьке ставлення до війни порушується тоді, коли така людина стикається з безпосередніми повсякденними труднощами – ракетним обстрілом свого мікрорайону, проблемами із світлом, теплом, водопостачанням, інтернетом, мобільним зв'язком.

Знову ж таки, завжди в такій ситуації є особи, які дивляться на це крізь призму «війни десь там» по відношенню до конкретної локальної трагедії. Навколо їх егоїстичної мікротериторії існування і далі реальної війни немає.

Але потім такій особі говорять про можливість нового наступу РФ на улюблений їм Київ, де «кофейочик», «круасанчик» і «всє дєла» і вся вибудована модель комфортного співіснування з війною руйнується в одну мить, оскільки думка Залужного визнається автоматично як авторитетна і головна.

Споживання також дискомфортної інформації вражає відчуття контрольованості війни. Громадянин відчуває, що він не може нею «керувати» і наче принижений насильним переводом із статуса спостерігача в статус потенційної жертви. А потім починається депресивне випаровування чи агресивне виміщення напруження.

Ви дійсно думаєте, що все от-от завершиться через смерть Путіна чи ресурсну виснаженість Росії? Ваші страхи і розчарування – це нормальні стани, але вони повинні призводити до змін, а не до пошуку «чарівних палиць» у вигляді улесливих коментарів. Коли різні лідери думок говорять те, що вони хочуть почути заради продовження такого споживацько-комфортного ставлення до війни.

Але згодом настає холодний душ. Данілов, до речі, вжив сьогодні вислів – «велика війна» щодо цілком ймовірної перспективи її розширення. Ядерна загроза – це не просто розмови і балачки про ескалацію. Напад з Білорусі зараз несе в собі вже більшу потенційну реальність, ніж місяць тому. Через місяць-два вони будуть готові.

Багатьом з нас варто подорослішати та використати війну як шанс для великих внутрішніх змін.

Генетична війна ведеться проти кожного з нас. Не буває якихось інших українців чи чужого горя, чи вихідця з іншого регіону. Бо ми всі живемо в Україні. Бо ми громадяни України. Хтось лише за паперовим , а хтось ще й за духовним паспортом.