Війна з Росією та українська мова

Як завжди, з інтересом прочитав міркування Остапа Дроздова «Чому Україна має змушувати громадян вчити українську мову» і хочу додати кілька власних.

У четвер у Володимирському кафедральному соборі ми з дружиною прощалися з журналістом Артемом Скоропадським. Наша молодша дочка колись працювала з Артемом в одній редакції. Артем бував у нашому домі, ми подовгу говорили. Щоправда останнім часом лише по телефону. І листувалися. А ще обмінялися подарунками: Артем прислав мені свою книжку «Дві України», я віддячив йому своїм «Роком російської міфології».

Артем народився в Москві й закінчив факультет журналістики МДУ. Він міг зробити кар'єру в Росії, але 2005 року переїхав до України. Чому? Мені здається, Артем дуже рано відчув той потяг до свободи, який був рушійною силою українців під час Помаранчевої революції. Потяг до свободи, неможливий у Росії.

Статті Артема, що увійшли до книжки «Дві України», були ще написані російською мовою, на українську їх переклав його друг, теж гарний журналіст Олександр Михельсон. Але спілкувався зі мною Артем українською і листувався – теж. Він поступово входив і увійшов у безмежне море української мови.

А напередодні, 14 грудня, (тоді я ще не знав про смерть Артема і вдосвіта, як зазвичай, надіслав йому свою чергову публікацію) я був у Медіацентрі Генеральної дирекції з обслуговування іноземних дипломатичних представництв на презентації 23 випуску наукового щорічника «Україна дипломатична». Серед промовців за столом президії сиділи генеральний секретар ГУАМ Алтай Ефендієв і тимчасовий повірений у справах Грецької Республіки в Україні Еммануїл Андрулакіс. Вони виступали не просто українською, а я сказав би, вишуканою українською. І це було найкращим свідченням прихильності обох дипломатів до України.

Я не розумію, чому іноземці можуть вивчити українську і звертатися нею, а мер українського Харкова пан Терехов заявляє, що з харків'янами він і далі спілкуватиметься російською, бо в місті, мовляв, 80 відсотків населення російськомовні.

Російська навала, як відомо, розпочалася начебто для захисту російськомовних. А потім російське військо обстрілювало й тероризувало населення переважно російськомовних Харкова, Одеси, Миколаєва, Херсона, Маріуполя...

То, може, варто переходити на українську і вибити з арсеналу російської пропаганди фальшивий аргумент про начебто захист російськомовних? Чимало людей так і вчинили, перейшовши на українську, бо вважають неможливим для себе і далі спілкуватися мовою держави-агресора.

Спадкоємець пана Кернеса пан Терехов так не вважає? Він говорить, що під час війни є питання, важливіші за мову. На жаль, навпаки: нехтування мови було одним із чинників цієї війни. Держава-агресор була певна, що її вояків в Україні зустрічатимуть з хлібом-сіллю, саме тому, що послуговувалася тією ж статистикою, що й пан Терехов.

Сподіваюсь, харків'яни під російськими ракетами та снарядами порозумнішали, і наведена мером кількість російськомовних у місті вже не відповідає дійсності.