Хто захистить Батьківщину? Робімо висновки. Часу залишилось надто мало

«Я робив щось гірше – я робив помилки!» 
Наполеон Бонапарт 

«Ну і що, що я обіцяв, я ж не зробив»
Віктор Черномирдін, російський політик 

«Чує моє серце, що ми напередодні грандіозного шухеру». 
Попандопуло, кіноперсонаж

Україна подала заявку до Ради Європи про часткове призупинення дії у країні деяких пунктів Європейської конвенції з прав і свобод людини у зв'язку з воєнним станом. Йдеться, зокрема, про скасування права розпоряджатися своїм майном. А ще – обмежувати свободу пересування громадян, забороняти проведення мирних зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших масових заходів…

Чи така заявка була подана у лютому-березні 2022 року? Чому напередодні завершення п’ятирічної президентської каденції оприлюднено цей доволі контроверсійний документ? Мимоволі постає запитання: а нормально провести мобілізацію слабо?

Саме на часі почути вичерпні відповіді на драстичні питання: коли Верховний головнокомандувач разом з міністром оборони і Головнокомандувачем ЗСУ звернуться до народу і скажуть йому гірку правду, що Українська держава перебуває у вкрай загрозливій ситуації? коли наважаться сказати, що нам потрібна не лише зброя, не тільки фінанси, але й люди, які воюватимуть цією зброєю? чи знайдуть у собі мужність пообіцяти, що передусім їхні родичі, друзі, близькі знайомі вже завтра вирушать до ТЦК і стануть прикладом для тисяч українців, які не наважуються стати на захист Вітчизни?

Лист Андрія Сибіги і заявка до Ради Європи не зарадять проблемі призову на військову службу. На тлі перманентних корупційних скандалів у державному масштабі складається враження, що влада не хоче воювати, не хоче в ЄС, натомість готується до сепаратних перемовин. Тим часом непрозоро просувається судова реформа, реформа правоохоронної системи, зокрема СБУ...

Ухвалений Верховною Радою закон про мобілізацію нагадує волюнтаристський намір перетворити України у своєрідний концтабір, де не буде місця вмотивованим захисникам-патріотам. Закон має бути не про «відлов» так званих ухилянтів, а про мобілізацію всієї державної системи, всієї економіки держави. Мобілізацію передусім слід починати з системи влади, з держапарату.

У Великій Британії ухилянтів не було. Діти членів королівської сім’ї брали участь у світових війнах. Служба в армії завжди була традицією для членів британської королівської родини. Так, під час Другої світової війни принцеса Елізабет навчалася на водія та механіка. У нинішньому столітті принц Вільям завершив кар'єру льотчика у Королівських військово-повітряних силах. Його брат, принц Гаррі, служив в Афганістані військовим льотчиком.

Ще кілька цікавих прикладів. Майбутня королева Швеції – кронпринцеса Вікторія – три тижні проходила навчання у Міжнародному центрі збройних сил Швеції. А майбутня королева Данії Маргрете у 1958-1970 роках була рекрутом жіночого відділення Повітряної ескадрильї, де вивчала військову справу. Тепер вона верховний головнокомандувач Збройних Сил. Донька короля Бельгії Філіпа та королеви Матильди у 2020 році розпочала навчання у Королівській військовій школі.

23-літня принцеса Сальма бінт Абдалла, молодша донька короля Йорданії Абдалли II, закінчила Королівську військово-повітряну академію у Великобританії, де свого часу навчались її батько і старший брат. Вважає, що принцесою буде згодом, коли виросте…

Не було ухилянтів у Фінляндії часів Карла Густава Маннергейма. В Ізраїлі представники політичних еліт, їхні діти першими стають до лав збройних сил. Сини Богдана Хмельницького хоробро боронили Україну від ворогів.

Чи всі діти української «еліти» є мужніми, моральним і патріотичним? Чи всі вони є прикладом патріотичного служіння Батьківщині?

Інформація до роздумів. В Україні налічується 156 тисяч військових пенсіонерів, 150 тисяч поліцейських, десятки тисяч інвалідів од МВС-СБУ-прокуратури…

Після злощасного листа за підписом першого заступника міністра закордонних справ Андрія Сибіги до консульських установ України щодо тимчасового обмеження консульських послуг буде складно говорити про єдність нашого суспільства. Бо вже йдеться про «українців тут» і «українців там» – 650 тис. чоловіків, які правдами й неправдами опинились за межами України. Але це окрема тема. Інша історія.

Мусимо добре затямити: минулого більше немає. Майбутнє залежить не тільки від нас. Потрібні пасіонарії. А їх критично бракує.

Донцов писав про свинопасів – пасивних людей, які дбають виключно про власні інтереси. Для «найкращих» людей державні інтереси були пріоритетними. Частка свинопасів звикло перемагала. У сучасному українському соціумі вона домінує. На жаль.

Всесвітньо відомий український економіст Михайло Туган-Барановський наголошував: «Не треба забувати, що більшість, народна маса, по самій суті справи складається з людей середнього рівня, звичайних; історією ж посувають нечисленні проводирі людськости, люди з виключним хистом, герої думки й волі».

Справді. Поняття «народ» – фікція. Народ – це передусім біологічна популяція. Причому популяція неоднорідна – гетерогенна (гомогенними, однорідними бувають лише мікроби). Це вкрай диференційована маса, яка доволі легко піддається цілеспрямованій інформаційній обробці.

Психологічне підґрунтя цього безперечного факту чудово описав Анатоль Франс в «Острові пінгвінів»: «Звичайно, у те, що Піро справді вкрав вісімдесят тисяч в’язок сіна, всі повірили зразу, не завагавшись ні на хвилину. Сумнівів щодо цього не було, бо про цю справу ніхто нічого не знав, а для сумніву потрібні підстави: адже сумніватися безпідставно неможливо, безпідставно можна тільки вірити… Всім хотілося, щоб Піро був винен, а чого хочеться, в те й віриться… Пінгвінська юрба не відала сумнівів; вона повірила, що Піро винний, і ця віра зразу стала одною з найбільших національних святинь, одною з головних заповідей патріотизму... Сімсот родичів Піро не могли спростувати доказів обвинувачення, бо не могли про них дізнатись, а дізнатися про них вони не могли, бо їх не існувало. Провина Піро була незаперечна, бо й заперечувати не було чого. І тому Греток, мов справжній митець, із цілком законною гордістю сказав якось генералові Пантеру: «Ця справа – шедевр: її зроблено з нічого». Як і справу полковника Романа Червінського…

Попри війну, чимало «слуг народу» разом із частиною суспільства не розуміють, навіщо українцям цінності Заходу, для чого Україні потрібна культура західного світу. Недостатньо гучно декларувати, що передусім має змінюватись саме суспільство, що слід знищувати у собі совєтськість і похідні від неї – хамство, патерналізм, інфантилізм, безкультур’я, пристосуванство, байдужість, фаталізм, покірність, аморальність, корупцію, захланство, продажність. Потрібні позитивні приклади з боку влади.

Якщо відчайдушно воюємо проти ворога, то маємо воювати проти нього спільно. Влада і народ мають бути єдині. Як ніколи. У противному разі кажемо один одному «бувай» і розходимося. Але про такий сценарій навіть думати не маємо права – застерігає драматична і трагічна історії українського державотворення.

Робімо висновки. Часу залишилось надто мало.