Чи змінює війна людей?

Соціальні психологи стверджують, що війна не змінює людей. Вони стверджують, що війна міняє в першу чергу групову поведінку.

Люди не міняються, вони лише пристосовуються під тренд, який, ставши вибуховим і ураганним, задає стандарт групової поведінки.

Це натяк на те, ЩО ми побачили з початком війни: вчорашні не-сильно-патріоти враз стали гіперпатріотичними якраз тому, що такою стала групова поведінка. Такі люди завжди йдуть за сильнішою енергією, і цією сильнішою енергією стала Україна як така.

Тому що в нашому випадку проукраїнські особистості були проукраїнськими задовго до того, коли до них завдяки потрясінню доєдналася велелюдна маса всіх решта, здатних бути лише в більшості і лише з більшістю.

В цьому – ключ і формула дієвості майбутньої України: вона МУСИТЬ бути більшістю, МУСИТЬ бути єдиним домінантом, без варіантів! Українськість має закріпитися як основна й аксіоматична форма групової поведінки – тоді під цей стандарт підтягнуться навіть перекінчики. Як тільки піде відкат і рецесія патріотичного наративу – шарм України почне збавлятися, й умовна «решта» тихенько вернеться назад у свої кокони пасивних спостерігачів. Бо такою була їхня ідентичність і соціальна модель до 24 лютого.

На «Львівській хвилі» днями прозвучала інформація, буцімто вкраїнські громадяни, жертви російської агресії, які змогли виїхати до Польщі, почали там запитувати в приватному порядку, чи будуть організовувати російськомовні школи для їхніх дітей? Без сумніву, це оруеллівський сюжет: російськомовні школи/курси в Польщі для українців, які ледве вижили під російськими обстрілами.

А просто зараз у західних областях ми бачимо іскри від тертя сильного українського й чисельного русифікованого.

Я вельми обережно ставлюся до всіх цих емоційних фе, стараюся не загострювати увагу на них, хоча й розумію їх природу: за останній тиждень західні терени мовно стали, наче східні. А так не має бути і не буде.

Дивлюся на гарячі баталії з цього приводу і вкотре переконуюся, що, зціпивши зуби (ібо воєнний стан, нікому кривого слова не скажи) – треба продовжувати щохвилинно і щосекундно доводити проукраїнську групову поведінку до рангу безальтернативної.

Знаєте, я вже починаю сумувати за першими днями війни, коли люди нещадно шмагали все російське, від мови до безкінечності. Бо розуміли, хто ворог і що вороже. Невже щось змінилося??

Підтримую думку, що зараз дуже важливо не відкривати внутрішніх фронтів на догоду ворогу.

Святі слова! Ігнорувати українську й українське – це на догоду ворогу. Ігнорувати українську й українське – це в інтересах ворога. Ігнорувати українську й українське – це і є той внутрішній фронт, який не можна відкривати.

Нічого ж бо не змінилося.