Гра Путіна наближається до ендшпілю

Сьогоднішнє «приєднання» ЗапорХерсонщини до складу держави-суїцидника – це наприкінцевий акт путінського трагіфарсу.

Він – не стратег, а гравець. Логіка гравця підпорядкована кон’юнктурі, яка малюється в процесі гри. Він із тих гравців, які ходять першим – на цьому базується його самосприйняття «крупного» діяча, який своїми діями буцімто задає тон. Звідси черпається азарт і жага грати.

Проте гравці, на відміну від стратегів, ніколи не знають, чим усе закінчиться. Бо, починаючи з другого ходу, вмикаються два зустрічні чинники: ходи суперника і банальний фарт. Гравці, на відміну від стратегів, залежать від непояснюваних речей, тому їхні перемоги – феєричні, але й поразки теж феєричні.

Гра Путіна наближається до ендшпілю. Мета путіна-гравця – не перемога (вона вже неможлива), а нічия. Ядерний шантаж – це дія на нічию. Самопідрив нордстріму – примус до нічиєї. Кремлівський геймер робить найважливіший крок – анексує частину України і виставляє на варту ядерну зброю. Заради цього він і затіяв цю гру.

Хід Заходу буде по суті вирішальним. Бо природа війни міняється докорінно. Вперше за історію людства всю планету ставить раком один маніяк, який демонструє спроможність чинити мега-диверсії на інфраструктурних об’єктах.

Стратегічна світова інфраструктура – це набуток людства за всю еру технологічного прогресу. Він стає реально загрожений. Бо психопат і море здатен угробити, й озоновий шар, і світове оптоволокно, і трансконтинентальні газогони, й аміакопроводи, й бурильні вишки, й підводні кабелі, і сировинну логістику, всю електроніку, всю цифровізацію, всю енергетику – все, до чого клешня дотягнеться, бо після нього хоч потоп.

То вже зовсім інший рівень загроженості. Кинуто триколірну рукавичку з найвищими ставками. Найвищі ставки робляться наприкінці.