Чи дає гарантії безпеки резолюція Ради Безпеки ООН?

Від часу анексії Криму та окупації окремих районів Донецької і Луганської областей, а потім вже після цьогорічної збройної агресії Росії нам пояснювали, що Будапештський меморандум про гарантії безпеки насправді жодних гарантій не давав. Мовляв, не було прописано механізму. Щоправда, саме дві держави-гаранти – США та Велика Британія – надають зараз Україні найбільшу військову, політичну, дипломатичну та фінансову підтримку, яка, хоч і не убезпечила від агресії та війни, дає можливість протистояти загарбникам.

А як бути з погрозами Кремля застосувати проти України ядерну зброю? Це вже інша ситуація, легковажити якою ні Україна, ні її партнери не мають права. От і під час Петербурзького економічного форуму Путін не упустив нагоди заявити: «... всі повинні знати, що у нас є, і що ми будемо застосовувати, якщо це буде потрібно для захисту нашого суверенітету». Що має на увазі кремлівський злочинець під захистом суверенітету, відомо лише йому. Повернення до складу України загарбаних раніше територій? Можливо. Чи щось інше, що вариться в його плішивій голові?

Що Кремль не виключає можливості застосування тактичної ядерної зброї, свідчать факти. Ще 28 лютого, на п'ятий день агресії, Путін доручив перевести в особливий режим стратегічні сили стримування, однією з функцій яких є застосування ядерної зброї. Згодом, 25 квітня, дипломатичне прикриття ідеї застосування ядерної зброї спробував забезпечити міністр Лавров, а невдовзі заступник постійного представника РФ при ООН Полянський сказав фактично те саме, що в Петербурзі озвучив Путін: «...якщо існуватиме загроза існуванню Росії, то так, я цілком упевнений, що ми застосуємо ядерну зброю. Але не я визначаю, що таке загроза існуванню». Авжеж, всі знають, хто визначає.

А нещодавно, після заяви польського депутата Європарламенту (і, до речі, колишнього міністра оборони, а згодом міністра закордонних справ Польщі) Радослова Сікорського про те, що Захід має право передати Україні ядерні боєголовки, оскільки Росія порушила Будапештський меморандум, з Москви пролунали погрози вже на адресу Варшави.

Росія спекулює на темі ядерної зброї, підвищуючи градус протистояння. Останнім часом на цю тему пишуть багато, але мені не доводилося зустрічати посилання на один документ, що заслуговує на найпильнішу увагу політиків, дипломатів, ЗМІ, громадськості. Не певен, що про нього знає нинішнє покоління українських дипломатів.

54 роки тому, 19 червня 1968, в Нью-Йорку під головуванням представника США Артура Дж. Голдберга і за участі представників Алжиру, Бразилії, Данії, Ефіопії, Індії, Канади, Китаю, Пакистану, Парагваю, Радянського Союзу, Сенегалу, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Сполучених Штатів Америки, Угорщини та Франції Рада Безпеки ООН десятьма голосами за (утрималися – 5, проти – 0) ухвалила резолюцію №255 «Питання про заходи із забезпечення безпеки держав-учасниць Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіють ядерною зброєю».

Резолюція складається з преамбули і трьох пунктів, два з яких, щоб не робити неофіційний переклад, наведу тут російською. Отже, Рада Безпеки:

1. признает, что агрессия с применением ядерного оружия или угроза такой агрессии против государства, не обладающего ядерным оружием, создала бы обстановку, в которой Совет Безопасности и прежде всего его постоянные члены, обладающие ядерным оружием, должны были бы немедленно действовать в соответствии с их обязательствами по Уставу Организации Объединенных Наций;
2. приветствует намерение, выраженное некоторыми государствами в отношении того, что они обеспечат или поддержат оказание немедленной помощи в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций любому не обладающему ядерным оружием государству-участнику Договора о нераспространении ядерного оружия, которое является жертвой акта или объектом угрозы агрессии с применением ядерного оружия.»

У нас саме цей випадок. Загрозу агресії із застосуванням ядерної зброї маємо. Гадаю, щоб не допустити її застосування, керівництво держави, МЗС України повинні негайно провести консультації з членами Ради Безпеки, передусім ядерними державами-партнерами у контексті наведеного тут документу, після чого ті мають негайно підтвердити свій намір виконувати резолюцію РБ ООН №255 від 19 червня 1968 року і поставити до відома про це Росію. Водночас це стало б і перевіркою життєвості самої Ради Безпеки ООН.