Постскриптум до заяви речника Держдепу

Речник Держдепу США Нед Прайс заявив, що Росія отримувала вигоду від світопорядку, заснованого на правилах, але диктатор Володимир Путін зробив Росію вигнанцем. З цим можна погодитися.

А ще Нед Прайс сказав, що побудована після Другої світової війни система 80 років забезпечувала «безпрецедентні рівні стабільності, безпеки, процвітання та поширення демократії». Мовляв, заснований на правилах порядок дозволив Росії та деяким її партнерам відчути зростання, увійти до міжнародної системи... І все це, за словами речника, тривало, «поки Путін не вирішив покласти цьому край і скасувати 30 років економічної інтеграції, зробити Росію ізгоєм у світовому співтоваристві країн».

Ця теза речника Держдепу вимагає уточнення. Не торкатимусь усіх 80 повоєнних років з придушенням СССР повстань у НДР, Угорщині, Чехословаччині, з війною в Афганістані та підтримкою різних радикальних рухів в Азії, Африці, Латинській Америці, розправами над інакодумцями всередині країни.

Візьму для прикладу рік, що передував розпаду СРСР, 1990, і то один лише його епізод. В березні Москва спрямувала танки до Литви. В квітні припинила постачання до Литви газу, нафти, вугілля. Хто забули, нагадаю: економічна блокада – ноу-хау не Путіна, а Горбачова.

Того року на теренах СССР відбувалися й інші події: Карабахський конфлікт і введення радянських військ до Нагірного Карабаху, а невдовзі до Баку, заворушення в Душанбе, сутички радянських військових з жителями Єревана... А перед тим, у квітні 1989, ще ж був кривавий розгін радянським військом мітингу в Тбілісі.

Чи зважив демократичний світ на ці події? Ось відповідь: у жовтні 1990 року Горбачову було присуджено Нобелівську премію миру.

Демократичний світ в особі своїх лідерів боявся розпаду СРСР. І вірив, що СССР/Росію можна навернути на демократичний шлях розвитку. Як слушно зазначив з цього приводу один із кращих знавців Росії, британський журналіст Едвард Лукас, «найзгубнішою помилкою, яку скоїв Захід після 1991 року, було припущення, ніби Росія мало-помалу стає «нормальною» країною». Краще не скажеш.

Мушу розчарувати речника Держдепу: Росія не збиралася входити до міжнародної системи, вона прагнула і прагне її зруйнувати. Роки, коли колективний Захід вірив у можливість демократизувати Росію, вона використала для того, щоб накопичити сили і, як сама каже, підвестися з колін. А, підводячись, загарбала території Молдови, Грузії, України, підтримувала терористичні рухи та режими в Латинській Америці, Африці, Азії.

Сьогодні демократичний світ має можливість виправити свої помилки. І запобігти тому, що війна з України перекинеться ще кудись – до Польщі, країн Балтії, Молдови чи Казахстану. Але для цього треба перестати боятися розпаду Росії. Для цього потрібна рішучість і розуміння того, що вікно можливостей може зачинитися, що будь-якої миті на політичному обрії можуть з'явитися нові Шрьодери, Орбани чи дамочки, готові танцювати з Путіним під його ж таки музику.

Карфаген повинен бути зруйнований.