Про Булгакова та деколонізацію свідомості

Коти мітять територію сечею. Це в них від природи. У такий спосіб коти позначають свою територію. Коли запах починає вивітрюватися, коти повторюють процедуру, щоб ніхто, бува, не забув, хто в домі господар.

Імперії, як коти. Вони теж мітять загарбані території – змінюють їхню топоніміку, ставлять на них пам'ятники власним імператорам, генеральним секретарям, поетам, щоб тубільці сприймали їх, як своїх. А ще імперії роблять те, чого не вміють коти: вони дбають про укорінення в свідомості тубільців власної історії та культури, витісняючи з неї пам'ять про історію та культуру автохтонів. І вчать тубільців мови імперії, щоб ті краще розуміли команди.

Моя шкільна хрестоматія з української мови називалася «Читанка», а з російської – «Родная речь». Відчуваєте різницю?

Мета імперій – амнезія історичної пам'яті тубільців. Усіх разом і кожного поодинці.

Коли колонії повстають і скидають імперське ярмо, вони намагаються позбутися символів колоніального минулого. І тоді назване на честь бельгійського короля місто Леопольдвіль стає Кіншасою, а Північна та Південна Родезія, названі на честь британського бізнесмена й прем'єр-міністра Капської колонії Сесіла Джона Родса – Замбією та Зімбабве відповідно. І валяться монументи, і перейменовуються вулиці.

Відбувається деколонізація свідомості, без чого поступ незалежної країни неможливий. Це непростий, навіть болючий для декого з тубільців процес. Але необхідний для суспільства. Тому що вихід з колоніального стану – це оздоровлення. організму цілого народу. А якщо залишити в ньому омертвілі тканини, це може спричинити гангрену і навіть смерть.

За останні дні дві новини: мер Одеси проти знесення пам'ятника Катерині ІІ, нищительці Запорозької Січі й останніх українських вольностей, вичерпну характеристику якій дав Тарас Шевченко, а міністр культури України проти ліквідації музею Булгакова.

Про Булгакова я нещодавно писав, додам лише одну промовисту деталь. «Дні Турбіних» уже на моїй пам'яті вийшли друком у Москві в 1955 році. А творів Василя Барки, Євгена Маланюка та інших українських класиків в Україні, поки вона була радянською, не видавали, цілі покоління навіть не знали про їхнє існування.

Щоб вийти з колоніального стану, мало проголосити Незалежність, треба бути незалежними ментально. А для цього необхідно скинути кайдани, які зв'язують з колоніальним минулим і не дають рухатися вперед.

Задивлений назад не може йти вперед. І, як на мене, не повинен визначати, куди рухатися суспільству.