Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Колонізація Криму набирає обертів

    • Сергій Грабовський

      Політичний аналітик

    • Розсилка
    Колонізація Криму набирає обертів

    Мєшков опинився у ситуації, типовій для деяких племінних вождів часів класичного європейського колоніалізму

    Арешт 18 березня у центрі Сімферополя першого й останнього президента Кримської автономії Юрія Мєшкова викликав різні коментарі в Інтернеті, на телебаченні й у друкованих мас-медіа. Одні містили зловтіху («за що боровся, на те й напоровся»), інші були нейтральними (просто повідомляли про спробу Мєшкова пробитися до Путіна, котрий якраз завітав на півострів). Були й співчутливі, проте небагато. Ну, а хтось вважав, наче йдеться про якесь непорозуміння – бо ж Мєшков з 1992 року боровся за те, що Путін здійснив у 2014 році, тобто за приєднання Криму до Росії). Сам же Мєшков після виходу з-за ґрат, де він провів аж дві доби, виступив із низкою радикальних заяв про «вільний Крим» і про свою готовність створити на півострові опозиційний до «Единой России» політичний рух. Утім, із цих заяв одночасно випливало, що у Криму при владі досі перебувають проукраїнські угруповання, і саме цим зумовлений розгул криміналітету в цьому регіоні.

    Звичайно, назвати путінського ґауляйтера Криму Аксенова та його «рать» українськими чи проукраїнськими елементами можна, лише маючи кучеряву фантазію та сподіваючись на тотальну дурість своїх прихильників. Та що робити Мєшкову, не називати ж прямо Путіна ворогом Криму і кримчан №1?

    Але головне не в тому, а в іншому. Мєшков, детально окресливши у своїх численних інтерв’ю останнього часу ставлення Кремля до Криму (АРК плюс Севастополь) як до завойованої та колонізовуваної території, так і не зрозумів (і навряд чи зрозуміє колись), що опинився в ситуації, типовій для деяких племінних вождів часів класичного європейського колоніалізму. Йдеться про тих вождів, які спокусилися бусами і блискучими брязкальцями, що їх пропонували колонізатори, та пішли служити цим колонізаторам – ревно, беззастережно, проте з прицілом на власну визначну роль після загарбання цими колонізаторами певних територій. Мовляв, ми вам ці терени передаємо – а ви нас призначаєте своїми повноважними представниками на них, управителями новоздобутих земель. А замість цього колонізатори ставлять на чолі цих територій присланих із метрополії чиновників і якийсь повністю залежний від себе набрід, який не має жодних політичних ідей, хоч би й автономістських, і не здатен на якісь самостійні рухи, крім хапальних…


    Читайте також


    А тому племінні вожді, які хоч і підтримували колонізаторів, але виходили за межі, встановлені метрополією та мали власні уявлення про те, яким чином найкраще облаштувати колонію, швидко ставали непотрібні. По-перше, того, кого одного разу спокусили блискучі брязкальця (хоч би й «русского міра»), можуть спокусити й інші, ще блискучіші брязкальця. По-друге, в імперській державі всі рішення ухвалює метрополія (саме цей чинник свого часу підняв жителів північноамериканських колоній Англії на Війну за незалежність). По-третє, особистість Мєшкова тут теж грає свою роль: цього «вождя» з його шаленим популізмом іще пам’ятають у Криму, він здатен – принаймні, теоретично – підняти на акції протесту проти Аксенова тисячі й тисячі тих, хто хоча й бореться за «русскоє дєло», проте на підсвідомому рівні звик до української вольниці.

    Такого ґатунку казуси не раз траплялися в історії «класичної» колонізації. А що на півострові практика дій новітніх колонізаторів допекла вже й частину прихильників «русского дєла», наочно свідчить на перший погляд парадоксальна (але у певному сенсі логічна) заява одного з учасників акції протесту з-поміж російських шовіністів у місті, яке є головною базою ЧФ РФ: «Севастополь – город русский, но не российский!».

    Утім, і в Криму, і в самій Росії є люди, котрі розуміють, що півострів наразі є колоніальною територією, що до нього застосовуються суто колоніальні практики. Такої думки дотримується, зокрема, російський соціолог і правозахисник, доктор політичних наук Михайло Савва.

    Він зазначає: «У Криму застосовуються дуже активні спроби колонізувати його саме в цьому прямому імперському сенсі. Застосовується кілька методик, які доповнюють одна одну. Це часткова заміна населення, коли силовики і не тільки прибувають з інших регіонів. Співробітники ФСБ, які перекочували до Криму, до цього головним чином працювали в гарячих точках Північного Кавказу. Дуже багато офіцерів з Дагестану, з Чеченської Республіки, які спрямовані до Криму для використання свого «багатого досвіду»… Поліцейських набирають аж до Далекого Сходу, є програми пільгового переселення для пенсіонерів з Крайньої Півночі».

    Власне, нічого нового тут немає: ці методики застосовувалися і за совєтських часів, наслідком чого стала критично висока маса військовиків і військових пенсіонерів (останні могли бути особами 40-45 років) з Центральної, Північної та Східної Росії у Криму, що зумовило високу підтримку в регіоні «червоних» і відвертих імперців. При цьому таким переселенцям гарантувалися умови, багато в чому кращі за умови для вихідців з «материкової» України та корінних кримчан. А призовників з окупованого Криму та місцевий офіцерський і сержантський склад, що зламав українську присягу та перейшов на бік загарбників, Кремль воліє відправляти, скажімо, на Далекий Схід чи Крайню Північ, доповнюючи тим самим згадану Михайлом Саввою ротацію населення півострова…

    «За даними Меджлісу кримськотатарського народу, близько півмільйона людей в’їхали до Криму з Росії. Їх привезли», ‒ 22 лютого на брифінгу в Києві повідомив програмний директор «Кримського дому» Алім Алієв.

    Зміна складу та структури населення – одна з основних рис класичної колоніальної політики, вона використовувалася у Криму і Російською імперією, і Совєтським Союзом, а тепер от використовується Російською Федерацією. Тобто попри начебто «добровільне повернення Криму на батьківщину», як твердить російська пропаганда, реально кримчани (навіть такі віддані ідеям «Великої Росії», як Юрій Мєшков) вважаються у Кремлі не надто надійними. Проте все одно, як зазначає Михайло Савва, поки що Росії «не вдалося перетворити Крим на «свій» регіон за духом і за правилами життя».

    А поки Крим не став «своїм» (тобто беззастережно лояльним до влади), новітні колонізатори у класичному стилі експлуатують довкілля. Так, на місці одного з небагатьох лісів на Керченському півострові буде побудований кар’єр з видобутку піску. Знищується ліс, в якому розташований віковий дубовий гай, а також росте «червонокнижна» кримська сосна. У цьому лісі люблять відпочивати керчани, ліс серед степу – це взагалі рідкість, але для окупантів хіба має значення? Ті, хто має охороняти ліс – а саме міністерство екології та природних ресурсів окупаційного «уряду», – його нищать, і не приховують своїх проектів: на прес-конференції, приуроченій до Міжнародного дня лісів, один із представників цього міністерства заявив, що на Керченському півострові відкривалися і будуть відкриватися нові кар’єри, а одній із компаній, що видобуває в тому місці пісок, видана ліцензія до 2035 року.

    Що ж, усе логічно. Український еколог, доктор філософських наук Тетяна Гардашук зазначає, що до загальних закономірностей колоніалізму, зокрема, належать «розподіл і перерозподіл природних ресурсів, обмеження доступу корінного населення та місцевих громад до природних ресурсів, а також зміни пропорцій видобутку та використання тих чи тих ресурсів та користування; зміна структури природокористування та економіки загалом, включно з руйнуванням традиційних форм і місцевих практик природокористування; зміна способу життя місцевого населення та структури споживання».

    Тож керчани обійдуться без лісу та змушені будуть змінити свій спосіб життя, чи не так? У цьому теж немає нічого нового: ліси у Криму російські колонізатори почали нищити одразу після загарбання півострова. В районі нинішнього Севастополя було чимало правічних лісів, і всі вони пішли під сокири й пилки, бо імперія потребувала деревину для побудови Чорноморського флоту та його головної бази. Я вже не кажу про те, як відбилося наприкінці XVIII й у середині ХХ століть на природі Криму і на способах природокористування нищення кримськотатарського народу…

    Знов-таки, як зазначає Тетяна Гардашук, ознаками колоніалізму були і є «використання колоній як джерела ресурсів та робочої сили; реципієнта екологічних ризиків і забруднень; зміна структури населення та типів природокористування». Отож, попереду, якщо новітніх колонізаторів не змусять піти, в цьому плані чекає ще чимало цікавого і сумного.

    Загалом же російська влада, схоже, щосили намагається зробити зміни у структурі населення Кримського півострова незворотними, а одночасно по-варварськи експлуатувати місцеві ресурси (я навів лише один приклад, а в соціальних мережах їх чимало), перетворюючи потенційно багатющий край на бідний і повністю залежний від «центру» регіон. А й справді, навіщо щось розвивати, навіщо дбати про кримчан? Нікуди не подінуться, поки там стоять наші потужні військові угруповання і діють спецслужби, думають у Кремлі.

    Джерело: Крим.Реалії

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Сергій Фурса
    Сергій Фурса

    Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

    Юрій Луканов
    Юрій Луканов

    Журналіст

    Олександр Палій
    Олександр Палій

    Політолог

    Тарас Чорновіл
    Тарас Чорновіл

    Журналіст, політичний діяч

    Богдан Яременко
    Богдан Яременко

    Голова правління «Майдан Закордонних Справ»

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ