Податок на земельний пай? Чому українські пенсіонери хапаються за серце

Сьогодні багато власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення, так званих паїв, отримали нарахування земельного податку та мінімального податкового зобов’язання. Для більшості це стало несподіванкою. Особливо гостро ситуацію сприймають люди похилого віку – вони хвилюються, телефонують орендарям, намагаються зрозуміти, що відбувається і чи дійсно виник обов’язок сплачувати податки.

При цьому суть ситуації є доволі простою. У разі передачі земельної ділянки в користування платнику єдиного податку IV групи власник звільняється як від земельного податку, так і від мінімального податкового зобов’язання. Це базова норма, яка не потребує складного тлумачення.

Однак на практиці відбулося інше. Система масово сформувала нарахування, не врахувавши факт користування землею платниками єдиного податку IV групи. У результаті тисячі людей отримали податкові повідомлення та вимоги. У відповідь вони почали звертатися до податкових органів із заявами. Кількість таких звернень є значною: на одного інспектора припадають сотні заяв, які об’єктивно не можуть бути опрацьовані в короткі строки.

Як пояснення ситуації звучить теза про різні реєстри та можливу неузгодженість даних. Проте у випадку із земельними паями це виглядає непереконливо. Саме ця категорія земель є однією з найбільш повно відображених у державних реєстрах.

Свого часу орендарі були безпосередньо зацікавлені у належному оформленні прав на землю. Від цього залежали питання оподаткування, зокрема застосування спеціальних режимів та облік сільськогосподарської діяльності. Тому масово, часто за власний кошт, виготовлялася технічна документація, здійснювалося виділення земельних часток (паїв) у земельні ділянки, реєструвалися права власності та договори користування. У багатьох випадках ці дії здійснювалися за довіреностями від власників.

У підсумку можна з високою впевненістю стверджувати, що переважна більшість таких земельних ділянок уже внесена до відповідних державних реєстрів.

Отже, проблема полягає не у відсутності інформації. Вона полягає у відсутності налаштованого механізму її використання. Фактично достатньо простої перевірки: кадастровий номер – наявність договору – статус користувача. Якщо земельна ділянка перебуває в користуванні платника єдиного податку IV групи, підстав для нарахування податку власнику немає.

У цій ситуації напрошується просте і логічне рішення. Або здійснювати нарахування обережно – з попередньою перевіркою кожної земельної ділянки. Така можливість вже є: податкові органи мають доступ до Державного реєстру речових прав, який адмініструється Міністерством юстиції. Але цей доступ не є автоматичним – він передбачає окрему перевірку кожного кадастрового номера вручну.

Інший шлях – створити програмне рішення, яке було б інтегроване в роботу податкової служби і дозволяло автоматично отримувати інформацію з реєстру. Тоді система сама бачила б, що земельна ділянка передана в користування платнику єдиного податку IV групи, і не формувала б безпідставних нарахувань.

Натомість держава витрачає ресурси на формування та відправку повідомлень, обробку звернень, роботу інспекторів. Створюється навантаження, якого можна було уникнути, якби відповідні алгоритми були налаштовані належним чином.

Ця ситуація свідчить не про недосконалість законодавства, а радше про потребу в кращій організації роботи та використанні вже наявних даних. Адже там, де вся інформація існує, не повинно виникати масових питань, на які змушені відповідати самі платники.