Давайте без Хржановського в Меморіалі «Бабин Яр»...

Прочитав на «УП» інтерв’ю режисера Іллі Хржановського. Ще більше утвердився в думці, що цю особу й близько не можна підпускати до розробки й реалізації концепції Меморіалу «Бабин Яр». Про сам фільм «Дау», якого я не бачив ( а тепер і бачити не хочу), мені нема чого сказати. Крім одного. Опустимо кримінальну складову, хоча це й на голову не налазить: як таке могло в Україні бути ще 9 років тому і за це досі ніхто не відповів. Інтерв’ю, це хржанівське «не знаю», «не помню», «надо спросить», «а что тут такого» - зайвий раз підкреслює очевидне: це говорить людина, у якої серйозні проблеми – або з мораллю, або з психікою.

Але я про інше. Наскільки я розумію, «Дау» - це кіно експериментальне, авторське. Як правило, такі стрічки не розраховані на масову аудиторію. Їх типовий шлях – підкреслена «антикомерція» - маленькі зали й домашні перегляди, а обговорення (щирі, а частіше НЕщирі) серед фахівців і снобів. І я не проти авторського кіно, якщо воно в рамках КК, звісно. Експеримент – розширює рамки, формулює мову і художні засоби майбутнього. Але при чому тут «експеримент», коли йдеться про Меморіал пам’яті однієї з найжахливіших трагедій в історії людства?

Те, що Меморіалу Бабиного Яру немає в Києві досі – вже майже 80 років минуло – то окремі ганьба і сором. Але саме тому нині, коли його нарешті зібралися створити, це має робитися максимально коректно, що називається, по совісті. А ще концепція має бути доступною розумінню і сприйняттю ВСІХ людей, а не лише високих інтелектуалів з третім оком на тімечку. Пан Хржановський, судячи з інтерв’ю, збирається знову саме «експериментувати», як у своєму нашумілому кіно, він не відчуває тут недоречності.

Саме це є неприпустимим за визначенням. Так, меморіальний комплекс Яд Вашем в Ізраїлі не такий «як всі», там не ходять залами велелюдні екскурсії на чолі з балакучими екскурсоводами. Але саме там, проходячи страшними лабіринтами, повними пронизливих символів страждань та біди, вдивляючись у фото загиблих дітей, нормальна людина сама, без всяких «перевдягань» і рольових ігор «по-хржановськи», приходить до того, що подібне Зло має бути назавжди викреслено з практики людства, і для цього - воно має навіки залишитися в історії.

В Україні нема людей, які, спираючись на світовий досвід, здатні запропонувати свою, правдиву і пронизливу концепцію Меморіалу? Вони є. То справа в грошах російських олігархів? Але ж то ганьба всесвітня – кількарічні уже «возюкання» навколо цього питання. Панове, ви хочете допомогти грошима створенню Меморіалу? Які питання? Їх з удячністю приймуть. Ви хочете взяти участь в обговоренні, чи запропонувати щось своє? Це ваше законне право – і щось з того цілком може бути використане. Але рішення остаточне приймаєте не ви – можете це, нарешті, затямити? Якщо ви не згодні – то забирайте свої гроші, будуйте на них, що хочете і де хочете, але не в Україні.

І тут треба сказати про принципово важливе. Як так вийшло, що у грудні 2019 року, на шостому році війни з Росією, керувати створенням концепції Меморіалу Бабиного Яру в столиці воюючої України було взагалі - доручено людині з російським паспортом в кишені? Ну, зрозуміло, для самого Хржановського це не проблема – він представляє країну, з якої походить: тобто те, що ми вас вбиваємо, не має жодного значення, бо ми несемо вам світло культури і взагалі «русский мир». Але ті хто погоджував це призначення, вони хіба не знають, що робити подібне – табу на кілька поколінь уперед?

Коротше: ніякого вашого Іллі Хржановського в проекті Меморіалу Бабиного Яру! Це для початку розмови. І ще, я не є надто популярним автором у ФБ, але коли запостив блог Сергія Притули саме про це, то менше ніж за добу він зібрав більше тисячі перепостів. Доволі переконливий маркер сприйняття питання українським суспільством....

Побережіться.

Читайте також: