«Мюнхен. На грані війни». Чому варто подивитися цей фільм

Не стільки про фільм «Мюнхен. На грані війни», скільки про нашу реакцію на нього. Фільм розміщений на платформі Netflix лише 21 січня, а сказано вже дуже багато, сказано поспішливо і, як мені здається, надто поверхово. Давайте уважніше.

Це однозначно не шедевр. Одразу бачиш, що канони кіноремесла – гра акторів, деталізація кожного кадру, реквізит, костюми – все на найвищому рівні, все передає атмосферу, напруження часу. Але разом з тим є жахливі сценарні провали – відсутність необхідних в такому контексті підводок, пояснень, катастрофічний брак логіки у розвитку сюжету.

Конкретніше? Та скільки завгодно! Як вам службові приміщення прем’єра Чемберлена і канцлера Гітлера, які нагадують радше прохідні двори і куди випадкові люди на кшталт дипломата Пауля фон Хартмана запросто заходять з пістолетом. А ця сцена «забігу» по вулицях Мюнхена, коли обидва герої, намагаючись усамітнитися, тривожно озираються стільки разів, що в реалі їх би давно уже «вирахували» і «взяли». А цей «секретний документ», навколо якого вся інтрига?

У фільмі Чемберлен не схотів на нього реагувати і, коли чесно, мав 100% рацію: що це за «секрети», які займають кільканадцять сторінок тексту і ще – роками виголошувалися ледве не на кожному нацистському мітингу?

І тут – схема невибагливого шпигунського детективу, для побудови якої так непереконливо вигадали «групу опору» у верхах гітлерівської Німеччини, якої і близько не було в 1938 році.

Тепер про основне. В Україні масово акцентують на лячних паралелях нинішньої нашої воєнної зими з Мюнхеном-1938. Звісно, вони є. Фашистська Росія так само, як і нацистська Німеччина блефує, висуває ультиматуми, намагаючись налякати аморфний пацифістський Захід. І якщо об’єктивно, певного результату досягає.

Але фільм, як виявилося, не про це. Тут весь очевидний пафос множить на нуль одна деталь в самому кінці. Там йдуть титри про «що було потім». І ці кілька слів остаточно все руйнують. Точність цитування не гарантую, але по сенсу сказаного – 100%... «Нова світова війна почалася через рік (через 11 місяців, якщо точно). Чемберлена відправили у відставку, і він за кілька місяців помер. Але саме завдяки угоді в Мюнхені було виграно час для підготовки до війни, що й дозволило в решті-решт перемогти Гітлера».

І це, звісно, позитив. А як ще? Ну трохи шкода було тих чехів... Тож – інформація для українців у 2022 році – не треба нічому дивуватися.

А що ж тоді було насправді? А насправді, Гітлер блефував, у нього не було достатніх ресурсів, щоби почати велику війну роком раніше. Це Гітлер, а не Чемберлен виграв час! Він закінчив мобілізацію і доозброєння вермахту, у березні 1939-го, він повністю доєднав до свого потенціалу потужну чеську промисловість, він зміцнив наскрізну вісь своїх союзників від Балтійського до Чорного моря. Нарешті, пакт «Молотова-Рібентропа» гарантував Німеччині союзний тил і ресурсні поставки зі сталінського СРСР.

Франція, фактично, перестала існувати, як незалежна держава, а Британію було заблоковано на островах під нещадними бомбардуваннями. Німеччина подавила будь-який спротив у континентальній Європі. Ще не відомо, як би все закінчилося, якби Гітлер у червні 1941-го не наважився на авантюру з превентивним «знешкодженням Сталіна» – той готувався ударити в спину «другу Адольфу».

…А загалом – подивіться це кіно, раджу. Для того хоча би, щоби відчути фантасмагорію всіх цих співпадінь та відкриттів, коли Німеччина-2022 грає роль Британії-1938. Коли Британія-2022 так само намагається забезпечити собі підтримку на континенті, а Франція залишається, як і належить, Францією, котру передбачити важко і не треба.

Стабільною залишається і роль Росії – імперська, тоталітарна, підла – дарма, що у 1938-му вона була за лаштунками, а 2022-му уже на авансцені.