19 лютого 2022 року. Сила стисненої пружини

Настає мить, коли інформації ллється на голову стільки, що вона перестає засвоюватись. Потік новин подібний до затяжного дощу: усі забули, коли він пішов, воду уже не приймає в себе земля – і вона стікає по поверхні.

Так само буває і з людьми, навіть професійно підготовленими: уже неможливо узагальнити інформаційний потік, що вийшов з берегів здорового глузду, нереально узагальнити, зробити висновок.

І тоді приходить час того, чого ти не знаєш, а просто відчуваєш – сам не знаєш як. Я, власне, про відчуття.

Я вчився, перепрошую, в радянській школі, читав відповідні книжки і тому асоціації у мене бувають дивні, може, й непопулярні по нинішніх часах. От я згадав знаменитий колись роман Костантіна Симонова «Живі і мертві». Там головний герой у 1941-му відступав півроку від Бреста до Москви з армією, яка, відбиваючись, зазнавала непоправних втрат. А у нього виникло раптом відчуття пружини, яку дотискають до упору, але вона не зламалася і це основне, бо цей сталевий скручений дріт може тепер тільки розпрямитися – відкинути ворога.

От знаю, чому я про це згадав зараз! На нас тиснуть – точно не так тиснуть, як тоді, але так, як зараз, і тому немає сенсу порівнювати ніщо ні з чим. Просто таке виникає відчуття – ми стиснулися, щоби розпрямитися і відкинути ворога.

Амінь.