Як не стати трохи «дубинським»

Якось не хотілося говорити про цей політико-лінгвістичний інцидент з «собачим ротом», колишнім очільником НБУ і сексуальними фантазіями відомого парламентського покидька. Але. Оце відчуття непереборної гидливості щодо персонажа, який публічно озвучив такий зразок помийної лексики, нагадав про одну давно назрілу пропозицію: порядним людям пора з тим закінчувати! Я маю на увазі дивну та липучу моду на вживання брудних слів та зворотів в публічному просторі.

Розумію звідки воно взялося – Інтернет не лише подарував світові необмежену і загальнодоступну свободу слова, але й скасував останні гальма. І тепер до кожного, хто хоче викласти в Мережі щось актуальне, наболіле (чи сокровенне), персонального цензора не приставиш. Ну, і понеслося... У наше життя вихованих людей, мов помийне відро, вперлося те, чому лише в загидженому підворітті місце. От уже й «нєжниє і удівітєльниє», схоже, що й самі того не помічаючи, ріжуть таке, що вуха в’януть…

Так от я й надумав, як нам, порядним людям, що теж підпали масово під цю ганебну «моду», вольовим порядком таке собі заборонити. Принаймні, спробувати. Щоразу, як ви щось таке слизьке і смердюче напишете ( всі ці «…» і «@» не допомагають!), то перед тим як натиснути останню кнопку для публікації – уявіть собі: ви за мить станете трохи «дубинським»… Й це незалежно від віку, статі та політичних переконань.

Гляньте в дзеркало! Ну, як?