Стратегії для ветеранів і про ветеранів

На виконання Указу Президента України Урядом за місяць прийнято дві Стратегії:

• 29 листопада – Стратегію ветеранської політики на період до 2030 року;
• 31 грудня – Стратегію формування системи повернення з військової служби до цивільного життя до 2033 року.

З позитивного – це є сам факт прийняття стратегій і операційних планів їх реалізації. Ми як держава на 10-му році війни завдяки активній позиції громадськості, кадровим рішенням по Міністерству ветеранів змогли окреслити питання у ветеранській політиці, які нам необхідно вирішувати, і намітили, вважаю, перші кроки для їх системного і спільного вирішення.

Головне з обох стратегій – це нові визначення, принципи і задачі, над якими потрібно працювати.

Основна мета, заради якої повинен працювати державний механізм, – це добробут, який визначено як ступінь задоволення потреб та забезпечення умов життєдіяльності в економічній, соціальній та політичній сферах, що надають ветеранам/ветеранкам, членам сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України можливості для їх всебічного розвитку та відновлення, сприяють переходу з військової служби у цивільне життя та реінтеграції в територіальні громади за місцем проживання.

Надскладне завдання – визначити ступінь добробуту. Всі ветерани, як і всі люди, різні, в них різні життєві цілі, бажання, потреби. Тому ми як держава повинні навчитись працювати не тільки з буквою закону, яка є дуже обмеженою (на жаль, у нас тільки такий тренд), а й із духом закону або з більш глибоким розумінням суті права і майбутніх правовідносин. Суспільство повинно орієнтуватись на дотримання принципів як основи правовідносин.

Наведу три основні принципи зі Стратегії ветеранської політики:

1. Людиноцентричність – державна політика повинна визначати пріоритетами життя і добробут людини, забезпечення реалізації її прав і свобод, а не її статус. Кожна людина залежно від оточення та часу набуває свій унікальний життєвий досвід, який по-різному впливає на її життя та добробут.
2. Об’єктивність та обґрунтованість – держава повинна знати своїх ветеранів/ветеранок та членів їхніх сімей, розуміти їхні потреби.
3. Превентивність – аналітика, прогнозування та превенція повинні стати ключовим завданням державної політики щодо ветеранів/ветеранок та членів їхніх сімей.

Щодо головних потреб ветеранів, військовослужбовців, як вони визначені в Стратегії повернення з військової служби, або задач, які необхідно виконати всьому суспільству:

• необхідність психологічної підтримки;
• впровадження єдиної моделі підтримки учасників системи повернення стандартизованими механізмами надання послуг, показниками ефективності таких послуг;
• надання якісних послуг за принципом "рівний рівному", які передбачають підтримку і супровід учасників системи повернення у процесі реінтеграції;
• запровадження та розвиток спеціалізованої системи супроводу учасників системи повернення, зокрема на ринку праці.

При цьому Стратегія визначає і цілі держави:

• збереження потенціалу учасників системи повернення як основи у системі національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання майбутніх поколінь та формування ефективного кадрового наповнення військового резерву;
• врахування у наявній системі військового кадрового менеджменту учасників системи повернення, що включає сукупність принципів, методів, засобів та форм управління персоналом;
•  імплементація у силах оборони політики залучення, розвитку та утримання людського капіталу до, під час та після проходження військової служби.

Верховна Рада України вже прийняла в першому читанні законопроект мого авторства «Про засади внутрішньої ветеранської політики», який встановлює основні напрямки формування політик держави для ветеранів та їхніх сімей, сімей, які втратили своїх героїв або очікують їх повернення з невідомості (зниклі безвісти, полон).

З негативного в стратегіях. Прямо гостро негативного я нічого не побачив, але є питання, які повинні задаватися урядовцями при формуванні державних стратегій і на які сучасне українське суспільство повинно відверто собі відповісти, щоб сформувати новий суспільний договір у післявоєнних реаліях:

1. Яку модель суспільства збудуємо в післявоєнний час – квазібезпекову під парасолькою НАТО, де висловлюємо занепокоєння; ізраїльську модель, де визнаємо небезпеку сусідів, і вся нація розуміє роль у захисті один одного та державності; власну українську – побудовану на єдності, підтримці, служінні, визнанні різноманіття і захисті один одного, постійній мобілізаційній готовності?
2. Чи готові ми перейти від еволюційних змін, що базуються на нормах двадцятирічної давнини і патерналістських відносин у ветеранській політиці, до революційних змін, що базуються на розвитку ветеранів, воїнів і всієї державної машини через вдячність, справедливість, визнання внеску воїнів та їхніх сімей у захист України та українського народу?
3. Чи готові державні структури сформувати, окрім стратегій, ще більш уніфікований і обов’язковий документ як Державну цільову програму у ветеранській політиці на наступні 3 роки? Оскільки унікальна ситуація з участю у війні багатьох добровольців і мобілізованих потребує унікальних рішень, які забезпечать високий рівень координації на рівні всіх Міністерств і прийняття нестандартних швидких рішень, необхідних у військовий час і в перші роки післявоєнного періоду.

Отже, шукаємо разом відверті відповіді на ці питання...