Сергій Сиротенко - загиблий на Донбасі герой, якого ми маємо пам'ятати

Позивний хлопця, першого праворуч на цьому фото, не надто зухвалий. Не «Дракон» якийсь і не «Бізон», і навіть не «Перший», - а «Третій». Він дуже не хотів давати мені інтерв’ю та відбувся короткими, простими фразами. Це сталося вже після того, як була зроблена ця світлина.

Якось «Третій», сидячи в зруйнованому будинкові, що за нами, сказав друзям: «Пригадуєте, сєпари кинули БМП. Добре було б його забрати». Та легко сказати «забрати». Бронемашина із прапорцем «Новоросії» стояла в сєпарській частині Широкиного. Де прострілюється кожен сантиметр. Без перебільшень.

«Третій» розробив просту та вишукану операцію. З ним пішли «Авер» і «Вокер». Хлопці спочатку витягли з «бехи» боєкомплект. А згодом, неймовірно ризикуючи, вивезли й саму ворожу бронемашину. Пам‘ятаю, тривали сварки, кому, якому підрозділові, вона, ця російська машина, належатиме. І досі не знаю, чим вони увінчалися. Як би там не було, успіх цієї маленької операції додав куражу решті «донбасівців».

«Все недарма», - ніби казала трофейна машина. - «Я була їхня, а тепер ваша. І Широкине теж буде вашим». Згодом так і сталося. А минулого тижня «Третій» загинув. Під Мар‘їнкою. Позавчора з ним попрощались в рідних Черкасах. Міського голову на прощанні не бачили.

Не знаю, де наразі катається ця трофейна «беха», але, на місці тих, хто зараз на ній розсікає, я б взяв білу фарбу і вивів на її зеленій броні ім‘я та прізвище. «Сергій Сиротенко». Так насправді звали цього мовчазного героя, крайнього праворуч на колективній світлині. Щоби пам‘ятали.